У суботу, 29 серпня, відзначається День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Схилімо голови на знак пошанування пам’яті загиблих вояків-захисників – Героїв Чортківського краю. Нехай тиха молитва буде їм променем вдячності нашої.
ГРОМОВИЙ Денис Володимирович – український військовик, старший оператор гранатомета 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.
Народився на Кіровоградщині. З 2007 року із сім’єю проживав на Чортківщині в с. Росохач.
Мобілізований 11 квітня 2014 року.
3-й батальйон 51-ї бригади опинився в оточенні поблизу Оленівки (Волноваський район) під постійним артобстрілом. Під час танкової та артилерійської атаки російських бойовиків під Іловайськом і Старобешевим та обстрілу з РСЗВ «Град» 25-26 серпня загинули та потрапили у полон десятки військовослужбовців 51-ї бригади.
За одними джерелами Громовий Д.В. загинув 26 серпня 2014-го в бою під Іловайськом під час виходу з оточення, за іншими – помер від важкого поранення, перебуваючи в районній лікарні смт Велика Новосілка Донецької області; після надання необхідної медичної допомоги та проведеної хірургічної операції його серце перестало битися вранці 31 серпня.
Похований у селі Росохач Чортківського району.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 13 серпня 2015 року орденом «За мужність» III ступеня.
КОЦЮК Руслан Володимирович – український військовий, старший лейтенант, командир взводу розвідки 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.
Мобілізований до лав Збройних сил України 11 квітня 2014 року. Наприкінці травня направлений до Іловайська. Останній раз виходив на зв'язок 28 серпня, перебуваючи під Іловайськом. З того часу рідні бійця кинули всі сили, щоб знайти його.
Загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла так званим «Зеленим коридором» на дорозі в районі села Новокатеринівка (Старобешівський район, Донецька область). Другого вересня тіло Коцюка Р.В. разом із тілами 87-ми інших загиблих воїнів було привезено до запорізького моргу. Спочатку герой був похований на військовому кладовищі у селищі Кушугум (під Запоріжжям) поряд з іншими своїми бойовими побратимами, тіла яких не вдалося розпізнати. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований у рідному селі Джурині 20 березня 2015 року.
Четвертого червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)].
Третього вересня 2018 року на фасаді Джуринської ЗОШ відкрито меморіальну дошку Коцюку Руслану.
ІЛЬЯШЕНКО Роман Ігорович – український військовик, боєць 2-го батальйону, 51-ї механізованої бригади МО України. Позивний «Опасний».
23-річний Роман – чинний володар Кубка України з фрі-файту, Майстер спорту України, боєць спортивного клубу «Характерник» (м. Тернопіль).
Мобілізований 11 квітня 2014 року. Після підготовки на Рівненському полігоні його направили під Донецьк, пізніше - Луганськ. Воював у складі 51-ї бригади. Брав участь у звільненні міст Лисичанська та Сєвєродонецька. Наприкінці липня 2014-го був у відпустці – вона стала останньою зустріччю з рідними.
Загинув 29 серпня 2014 року при виході колони з-під Іловайська через «гуманітарний коридор», який був обстріляний російськими військами. Деякий час Роман вважався зниклим безвісти.
Відзнаки та нагороди:
«Спортивний герой» (посмертно) в обласній програмі «Герої спортивного року Тернопільщини — 2014»
Четвертого червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
«Почесний громадянин міста Чорткова» (2015 р.)
Восьмого березня 2015 року на фасаді Чортківської загальноосвітньої школи-інтернату відкрили пам’ятну дошку Ільяшенку Романові. Навчальний заклад названий його іменем.
РУЩАК Роман Йосипович – український військовий, стрілець гірсько-піхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади.
Роман був єдиним сином у сім'ї. Покійний батько воював в Афганістані.
До війська мобілізований 29 липня 2014 року. В селищі Мирна Долина, що на Луганщині, наприкінці жовтня 2014 р. отримав осколкове поранення в руку. З великою втратою крові Романа доправили до Харківського військового шпиталю. Там його прооперували, але витягти всі осколки не вдалося.
На початку січня 2015 року, повернувшись на фронт, відразу потрапив у «котел» під Дебальцевим. Цілий місяць рідні не знали про долю Романа.
Через те, що в «котлі» під Дебальцевим військовик довго лежав на холодній землі, почали відмовляти нирки. Востаннє мати розмовляла з ним за годину до загибелі.
Загинув за невідомих обставин 22 червня 2015 року (за однією з версій – ударом по голові від рук місцевих жителів) у селі Городище Луганської області – за 20 днів до демобілізації.
Похований у Чорткові.
ШТУНИК Ігор Антонович – український військовий, молодший сержант, стрілець-зенітник 3-го зенітного ракетного відділення 2-го зенітного ракетного взводу 1-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 14-ї ОМБр.
Влітку 2016 року підписав контракт на військову службу. 26 червня 2017 (орієнтовно) загинув у зоні проведення бойових дій в районі м. Щастя Луганської області (обставини не уточнено).
Похований у селі Скородинці Чортківського району.
СТОРЧАК Іван Васильович – український військовий, солдат, навідник кулеметного взводу 3-ї мотопіхотної роти 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
Загинув 12 серпня 2017 року від кулі снайпера під час бою з російськими терористами, які відкрили вогонь з гранатометів і великокаліберних кулеметів по українських укріпленнях неподалік с. Водяне Донецької області.
Похований у рідному селі Криволуці Чортківського району.
Указом Президента України за № 363/2017 від 14 листопада 2017 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
21 вересня 2018 року на фасаді Криволуцької загальноосвітньої школи I ступеня відкрили пам'ятну дошку Сторчаку Іванові.
БОГОНОСЮК Василь Богданович – український військовий, старший солдат, старший стрілець 3-го відділення 1-го взводу 2-ї роти мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Позивний «Кілер».
Народився в селі Раковець Богородчанського району Івано-Франківської області. З 2001 року із сім’єю мешкав у селі Васильків Чортківського району.
Від 2015 року захищав Україну від агресора. Чотири рази підписував контракт, а з 23 січня 2018 року перебував у своєму новому підрозділі.
20 лютого 2019 року на позиції ЗСУ поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) отримав важке поранення кулею ворожого снайпера РФ (наскрізне проникаюче поранення в шию та грудну клітку); був евакуйований, але його серце спинилося в лікарні м. Курахове.
Василь завжди стверджував: «Мене кулі не беруть»…
Похований 23 лютого 2019 р. у Василькові.
Указом Президента України за № 270/2019 від 17 травня 2019 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
ШІХМАГОМЕДОВ Гіясуддін Абдулмаксимович – український військовий, учасник бойових дій на сході України, капітан, керував взводом 56-ї ОМПБр, командир роти, позивний «Шах»; волонтер. Уродженець Республіки Дагестан, із сім’єю проживав у селі Великі Чорнокінці Чортківського району.
Добровольцем пішов на фронт у віці 55 років. Воював на Маріупольському напряму Донецької області. У 2015 році отримав контузію та важке поранення, довго лікувався і був комісований. У березні 2016-го отримав ІІ групу інвалідності.
Не дивлячись на підірване здоров’я, активно займався волонтерством. Довготривала важка боротьба з хворобою так і не змогла вирвати з холодного склепіння смерті борця-воїна.
Помер другого квітня 2020 року. Похований у с. Великі Чорнокінці.
У низці відзнак – сім нагород за мужність і зразкове виконання військового обов’язку.
ФЕДОРОВИЧ Іван Богданович – український військовик частини А-1915, технік цеху регламенту керованих авіаційних засобів ураження, учасник російсько-української війни, прапорщик, уродженець Чорткова. З жовтня 2017-го по квітень 2018 го рр. у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади виконував бойові завдання в районах проведення операції об’єднаних сил, неодноразово перебував у найбільш гарячих ділянках лінії бойового зіткнення в Луганській області.
Не від ворожої кулі знайшла смерть Івана – його серце раптово й несподівано зупинилось вже на мирній землі.
14 серпня 2020 року на 40-му році життя відійшов у вічність.
Господь у винограднику казав віддати тільки частину, а вони віддали все!
Ми не маємо права забути!
Тричі: ГЕРОЯМ СЛАВА!
