Перші кроки спелеології
Від першого свого кроку печерами Європи людина – це людина-спелеолог. Свідчення цьому – печерний живопис. Перші графіті homo sapiens на стінах європейських печер кроманьйонці нанесли, щойно їх в Європу принесло південним вітром. Прадавня традиція (закладена + - 40 тис. років тому) печерних графіті процвітає і в наш час. Охоронителі її – є автори сучасних петрогліфів «тут був Вася, Коля, Стьопа».
Все, що відбувається в печерах, в тому числі і з малюнками, досліджується ким? – спелеологами, або за допомогою спелеологів, або чим? – спелеологами (їх руком, спином, головом). Нижче поясню, як так виходить:
хай не збиває з пантелику «λόγος» в «спелеологія» – має місце бути рекламний трюк підприємливих/лінивих вчених. Потребуючи шерпів тарабанити підземеллями численні мензурки, в 1893 року вченим дослідником печер Е.А. Мартелем проголошено своє сумнівне заняття, як «спелеоλόγος». От як (плоска) земля стоїть на трьох слонах і черепасі, дослідження печер покладене на спини шерпів. Щоб перетворити юного натураліста на ентузіаста тягати вантажі по вузьких брудних норах (а такими є майже всі печерні «галереї»), треба йому навіяти, що «ми не раби раби не ми», а труд – во ім’я великої, світлої, мов темрява на дні найглибшого колодязя, Ідеї.
Я бачив дивний сон. Немов передо мною безмірна, та пуста, і дика площина,
і я,прикований ланцем залізним, стою під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У мокрому залишку наука збагатиться, в мензурку нака́пає необхідний субстракт.
У печері Млинках, район “Перемога”
Хто є хто
Вивчення природничих процесів десь глибоко під землею несе в собі глибоко академічний результат. Інша справа, з'ясувати, що коїться із психікою т.зв. людини розумної під час тривалої (добровільної!) ізоляції в замкненому просторі/колективі. У процесі важкої, надривної (не лиш неоплачуваної, а й досить затратної) праці – бо в сучасній спелеології задіяні кілограми дорогих розумних залізяк, від помічних для переміщення опорно-рухового тракту до ПК з софтом для створення багатовимірних карт підземель – спелеолоkh, мов гидка гусінь-лялечка, здійснює карколомне перевтілення на Великого Географічного метелика XXI ст., подовжувача справи Колумба, Магелана, Лівінгстона. Зрештою, Пржевальського. В той прикрий час, коли всі закутки поверхні планети вже відексплорені вздовж та впоперек, са́ме дослідження печер дає можливість жевріти Касті Першопрохідців. Поки технологічний прогрес не дозволяє людству здійснювати космічні одіссеї, достойникам доводиться перебиватися підземеллями. Вся ця психонавтика має значення для почину космонавтики; важливо, щоб спелеолоkhи у цю легенду вірили, інакше важкий транспортний мішок з обладнанням доведеться тягнути вам самому.
Печера Улашківська, Тернопільщина
Вітчизняна спелеологія є правонаступником спелеології радянської, яка була вбудованою в «оборонку» – так само, як альпінізм. Тільки альпіністів, через систему альптаборів, готували до ведення дисциплінованих маневрів у високогірних умовах, а вченим геологам на початку Другої світової війни палицею кермуючої партії велено займатися розвідкою «оборонного потенціалу печер». На початку 1960-их радянські вчені ввімкнули описану вище шарманку «печери зовуть романтиків», закликаючи в свої нестройні ряди охочих тягати мензурки по підземеллях 1/5 планети.
Так виглядає екскурсія до печери
Як почати займатися спелеологією?
Ще одне-два десятиліття тому охочому займатися спелеологією махали в бік найближчого спелеоклубу. В Україні горизонтальних печер найбільше на Поділлі, вертикальних – в Криму, відповідно, за географічним принципом доцільно було шукати і троглодитів. Але до нашого часу тенета радянської агітпропоганди перестали приносити улов молодих кадрів. Нова генерація вже не ведеться ні на Міф про Першопрохідців, ні на які інші заманухи. Так само в Європі – спелеологія перетворилася на заняття для тих, хто «ой як ви гарно виглядаєте». От як коли ми на записах рок-концертів 70-их бачимо одне, а сейшни сьогодення нагадують сеанс аромотерапії у геріатричному будинку. Молодим (і душею, і тілом) людинам, у наш час, краще не заглиблюватися в печерну тему ні у прямому, ні переносному сенсах, і залишатися на поверхні, в тому, що в англомовному світі то є Caving, і навіть окрема від Speleology сторінка у Вікіпедії.
Сaving – відвідування печер за допомогою легкого штурмового спорядження і місцевого провідника. Провідник, з одного боку, добре знає печерну систему, дозволяє в найкоротший час побачити найцікавіше, з іншого – вберігає вразливі печерні красоти від знищення.
Якщо печера має відомі досліджені межі, caver має на меті опуститися на самісіньке дно у вертикальній печері, дійти до межі дослідженого (нанесеного на карту) периметру печери –- цього йому досить для щастя. Але якщо вам крутить в носі розібрати завалене каміння, щоб прослідувати за кажаном, просочитися крізь «шкляву» за краплею води – це вже перехід у категорію «спелеологія», дослідження невідомої частини печери.
У першу чергу, «дослідження» – це створення картографічних матеріалів; ще донедавна – картоподібних мап, оскільки азимути малювали за допомогою компаса Андріанова, довжину вимірювали скрученими докупи бичачими хвостами (у деяких печерах так роблять і досі) .
У наш час спелеологу мусово використовувати за прямим призначенням лазерні дальноміри, і навіть видобувати проекційну довжину через таблицю косинусів.
«Нема карти – немає печери». Певний час «експедиція» витрачає на створення схеми ходів – в ідеалі це 3-D модель із «прив'язкою» входів до системи географічних координат, що дозволяє об’єктивно уявляти лабіринти різних печер одного карстового масиву, як одну печерну систему, просто з’єднання між ними – ЩЕ – не знайдені.
На готовій карті печери визначаються перспективні напрямки для продовження першопрохідницьких робіт за цілою купою геоморфологічних ознак, але першою серед рівних тут є «чуйка спелеолога». «Певний час» іноді може тривати десятки років, тому що печерництво це хобі, де процес і є результатом. Якщо так сталося, що через багато років проб та помилок знайдене продовження, full circle, історія йде на наступне коло.
Це і є «дослідженням печер». Основне – дослідити, яка довжина/глибина у тієї чи іншої печери. А якщо печера не хоче по-доброму відкривати свої таємниці, сучасний спелеолог володіє багатим інструментарієм зробити це так, як виходить.
Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить.
У глибоких вертикальних печерах спелеолог виглядає, мов астронавт – на кілометрових глибинах вертикальних колодязів кутається в цілу купу захисного спорядження – 100% вологість, температура +4 С. Так наче цього агресивного середовища йому мало – хапає акваланга, щоб дослідити, куди втікає підземна річка вертикальні печери – це дощові колектори. Вода просочується в надра землі, а спелеолог просочується за цими краплинами води.
Якщо у вашій шкалі цінностей екстрим – відсутність трьох видів папірусу у вбиральні кемпінгу чи в літньому поході по Ґорганах в намет вповзли півтори мурахи, світ дорослої спелеології – зовсім інший космос.
В печері Христинка, заповідник “Медобори”
У той же час, в горизонтальних подільських печерах середовище дружнє до людини – настільки, що спелеолог починає вірити, що сам є троглобіонтом (тварини, які постійно мешкають у печерах, тріщинах гірських порід, печерних водоймах або підземних водах), влаштовує в підземеллях підземні табори, «вантажні траси», «шхельди» та інші атрибути підземного побуту. Насправді, будь-яка присутність людини в печері їй на шкоду. Екскурсії, влаштовуються не стільки за «затвердженими десь там в Міністерстві лімітами», а за моральним переконанням, що якщо п’янку не можна зупинити, її треба очолити. Якщо чутка про унікальну печеру вже бродить по Європі, краще утримувати процес її відвідування печер у більш-менш цивілізованих рамках, чим залишити ситуацію напризволяще. Характерний приклад природоохоронного менеджменту –- ситуація з відвідуванням печер в державі Ізраїль, де від будь-яких «досліджень» печери захищені драконівськими штрафами. Розважливі ізраїльські голови встановили, що нічого принципового в тих їх печерах не наслідиш, а сліди від досліджень спотворять підземелля назавжди. Читаємо про це від репатрійованих радянських спелеологів, які на Землі Обітованій відчувають по справжньому Танталові муки – ось печери поруч, але спуститися не можна.
Грот поблизу с.Литячі над Дністром
В Україні більшість вартих уваги печер за зачиненими дверями, ключі до підземного світу – у спелеоклубів-кураторів). Вхід умовно платний – відвідувачу завжди пропонують дві пігулки. Синя пігулка-плацебо – за символічну суму грошей відвідати екскурсію; червона –- безвозмездно взяти участь в дослідженні печер (читай вище про вербування спелеолоkhів). Достаточно одной таблеткі, щоб стати «одним з нас».
Одяг та все необхідне спорядження (комбінезон, шолом, ліхтарик) можна за невелику оплату отримати в спелеоклубі, або ж мати своє.
В печері Млинки
Яке спорядження робить з людини спелеолога?
В першу чергу, це світло. Основне, запасне, ще одне основне, ще одне запасне/ціла купа запасних акумуляторів. Різнофункціональні моделі налобних ліхтариків – тепле об’ємне світло дозволяє знайти хід-відгадку в лабіринті Мінотавра, променем іншого просвічуєш перспективну щілину/ шукаєш світло попередників в кінці тунелю. Ліхтарики повинні бути максимально волого- та ударозахищеними, щоб не вийти з ладу через механічні пошкодження.
Щоб не вийти самому з ладу через механічні пошкодження, на голові спелеолога має бути закріплено (обов'язковою лямкою під підборіддям) шолом. У спеціалізованих моделях на черепушці є заглушки, lock яких можна додати вентиляції (під час штурму вузького ходу спелеолог ухтить, мов паровий котел) або закрити їх при пересуванні у мокрій частині печери. Той, хто легковажить шоломами – спелеолоkh, бо для біди багато не треба.
Кому вниз
Взуття. Якщо печера мокра, найкращий вибір – гумові чоботи. Якщо суха – (старі) трекінгові черевики з вібрам-підошвою та із надійною фіксацією гомілкостопу. СТарі, бо від постійного шморгання по шорстких стінах мембранні технології виходить з ладу і після кількох виходів в печери це взуття вже не буде працювати в гірському поході.
Щоб уникнути травм колін, коліна захищають наколінники. Цілий день проводиш на мокрій холодній глині, можна «впіймати» дошкульний удар. Спеціалізованих, «брендованих», наколінників у природі немає, найпростіше виготовити самому із старого поліпропіленового килимка/пари еластичних бинтів. Результат праці подібний на щитки хокейних воротарів, приховані під штанками комбінезону.
Автор зразка 2007-08 років
Комбінезони з кордюри спелеологи традиційно замовляють у спеціалізованих протомайстернях (швачками працюють свої ж, з спелеологів). Для горизонтальних печер вони не так щоб обов’язкові – від постійного тертя об шорсткі стіни швидше виходить з ладу мембранні технології. Під комбінезон оптимально одягати термобілизну; якщо планується тривалий вихід, можна вдягнути флісовий сведир.
Важливо – не бути спелеолоkh, яке вбирається по принципу, що в печеру треба вдягати все саме брудне та старе, бо все одно все забрудниться та порветься!
Важливо!: для кожного окремого спелеорегіону дослідники мають мати окремий комбінезон – з поваги до троглобіонтів, в першу чергу кажанів. Так, через недотримання цієї карантинної норми наприкінці 2000-их в США вимерла левова частина популяцій кажанів – «синдром білого носа» був занесений одним зі спелеологів з Євразії.
Крім суто печерної вдягачки, особливу увагу треба приділити туристичному одягу, в який треба буде перевтілитися після печери. Основний сезон для відвідування печер – міжсезоння в горах, коли мерзенна погода не дозволяє ходити у водні чи піші мандри. Якщо від печери до авто чи іншої зони комфорту чимчикувати годинку-другу, а нехай і холод, і вітри, і сніг з дощем, від негоди захиститися допоможе звичайне туристичне спорядження, але це вже зовсім інша історія.
Вхід до печери Тимкова скеля
