Так-так, днями уже минув рік, як тоді ще малознайоме слово «коронавірус» стало чи не найбільш вживаним у нашому лексиконі, а неодмінним атрибутом повсякденного життя стали захисні маски, антисептики, гумові рукавиці. Лише рік, а здається, промайнула ціла вічність. І кінця-краю «чумі ХХІ століття» наразі не видно…
За цих 365 днів від цілком природної недовіри до «уханського гостя», мовляв, все це – чиясь вигадка, кожен з нас рано чи пізно дійшов до усвідомлення усіх загрозливих масштабів небаченого досі вірусу. Багато хто відчув на собі, що воно таке (дай, Боже, якщо все минулося без наслідків). Проте найгірше те, що декому довелося провести в останню путь своїх рідних, близьких чи знайомих, котрих клятий коронавірус передчасно звів у могилу.
Гадаємо, нині, по сплині часу, буде цікаво пригадати, як усе починалося.
…А починалося з банальної пригоди на автостанції Чортків, коли 15 березня минулого року з автобуса висадили жінку із Заліщицького району, що поверталася з-за кордону, з підвищеною температурою тіла і поганим самопочуттям. Поява бригади медиків швидкої у захисних бахілах на платформі, кимось випадково знята на смартфон, миттю облетіла інтернет-простір: вже й до Чорткова дістався коронавірус!
Можливо, збіг обставин, але вищезазначений факт однозначно став одним з приводів до цього: уже наступного дня в онлайн-форматі відбулися спільні засідання регіональної та місцевих техногенних комісій у районах області. І хоча на той час на Тернопіллі ще не було виявлено жодного інфікованого COVID-19 (попередній діагноз у жінки лабораторно не підтвердився), все ж рішення комісій були доволі жорсткими: з наступного дня тимчасово призупинити роботу музеїв, бібліотек, інших культурних і розважальних закладів; торгівельно-розважальних центрів, клубів; магазинів, крім продуктових, аптек та АЗС; продовольчих та промислових ринків, ресторанів, кафе, закладів громадського харчування, дискотек, нічних клубів тощо.
За день-другий повністю зупинився пасажирський транспорт, зачинилися автостанція і залізничний вокзал. Як виявилось у наступні декілька днів, тоді вся країна стала на карантин. Автобусне, залізничне і авіаперевезення було призупинене на невизначений час. Спорожніли вулиці міст і сіл. Зачинилися кордони. Навчання, робота більшості установ і закладів перейшла в онлайн-формат. Лише ближче до літа Україна потихеньку стала виходити з «карантинного сну», але повністю так і не вийшла до сьогодні.
Першого зареєстрованого інфікованого на Тернопільщині довелося чекати не довго: ним став священник із Заліщиків, котрий невдовзі помер від ускладнень, спричинених хворобою. Проте головним вогнищем захворюваності стала Монастирищина, де інфікувалося одразу декілька десятків осіб. Власне у Чорткові статистика захворюваності COVID-позитивних стала заповнюватися з 10 квітня, коли небезпечну інфекцію виявили у працівника банку (він був у відрядженні у Монастириському районі) та його дружини.
Що й казати, коли лік йшов на одиниці, за перебігом захворюваності кожного хворого спостерігала мало не вся область. Нині тільки у Чорткові кількість інфікованих сягає позначки майже двох тисяч, з яких двадцять виявилося летальних, а в Україні – майже півтора мільйона, близько 29 тисяч з яких - летальних.
Пандемія показала й плачений стан справ у медичній галузі держави, яка виявилась зовсім неготовою протистояти новому небезпечному вірусу. Занедбані інфекційні відділення лікарень, нестача чи відсутність кисневих точок, концентраторів, апаратів штучної вентиляції легень. Це змусило уряд вишукувати додаткові джерела фінансування. У значній мірі посприяв поліпшенню матеріально-технічної бази медзакладів волонтерський рух, що активно розгорнувся на Чортківщині: збір коштів на апарати ШВЛ, ремонт інфекційного відділення, засоби дезінфекції, пошиття захисник масок на дому, яких тоді катастрофічно бракувало, тощо.
Відносна запізнілість появи вірусу на Чортківщині дозволила «підтягнути» інфекційне відділення лікарні, провести ремонт напівпідвальних приміщень, розвести кисень по палатах.
Нині приміщення інфекційного добудовується, оскільки тридцять з лишнім ліжкомісць – цього явно недостатньо.
Можна ще багато вдаватися в деталі, приміром, як коронавірус позначився на нашому повсякденному чи діловому житті, соціальній активності, комунікації зі світом; як він кардинально змінив нашу свідомість; як далі з ним жити?
Ми багато чого навчилися, проте ще багато чому треба вчитися. Передусім європейській культурі поведінки.
Парадокс! Рік тому усі ми поголовно ходили в масках, коли про коронавірус чули тільки по телебаченню. А сьогодні, де лише в одному Чорткові щодня реєструються десятки нових хворих, засоби індивідуального захисту на обличчях перехожих можна побачити куди рідше. У Європі, кажуть, жорсткі заходи безпеки досі ніхто не відміняв, у той час, як у нас - складається враження, начебто ніякого вірусу немає. Добре, що хоч Буковель нарешті закрили…
Фото з архіву редакції Чортків.City, зроблені у березні-травні 2020 року
