На знятті депутатської недоторканністю піаряться політики, цього хочуть активісти, це один із топ-запитів українців, які нарешті бажають побачити реальні вироки і покарання. Онлайн-журнал «Свои» розповідає, чому навіть після відміни недоторканності ситуація із покараннями чиновників-корупціонерів може взагалі не змінитися.
Що дає депутату недоторканність?
Зараз депутата, якого правоохоронці підозрюють у злочині (наприклад, в отриманні хабара), захищає парламент: без згоди Верховної Ради його не можуть ні затримати, ні таємно розслідувати злочин. Нардепи, які відкрито голосують за свого колегу у парламенті, зводять нанівець всю секретну роботу силовиків. Так сталося з екс-нардепом Олександром Онищенком — коли Рада дозволила його арештувати, він вже встиг виїхати до Австрії.
За словами юриста «Центру протидії корупції» Віталія Цокура, через цей нюанс з Радою нардепи уникають реальної відповідальності: «....Тобто, затримати депутата не можна, повідомити про підозру, обрати запобіжний захід — не можна. Використати зібрані докази винуватості депутата у суді отриманих до згоди ВРУ — не можна. На практиці це щит, який використовується».
Тобто «вести» нардепа таємно без згоди Ради зараз — неможливо?
Так. Саме через це, до речі, і «розсипалася» кримінальна справа нардепа Розенблата, викритого «агентом Катериною»: хоч на відео видно, як чоловік, схожий на Розенблата, домовляється за хабар, суд каже, що цей відеодоказ незаконний, бо ж Рада не дала на нього згоду.
А хто ж тоді винний у тому, що багато політиків-корупціонерів на свободі?
Відміна депутатської недоторканності в першу чергу дасть можливість правоохоронцям таємно «вести» справи депутатів, перевіряти їх і арештовувати — так, щоб про це не знали 450 їхніх колег, які готові їм допомогти у будь-який момент. А-от вже саджати за грати, виносити обвинувальні вироки — то вже зовсім інша історія. Це те, що від депутатської недоторканності майже не залежить. А залежить це від Національного антикорупційного бюро, прокуратури та судів.
Судову реформу в Україні називають провальною — адже чверть суддів у «реформованому» Верховному суді є кадрами старої системи із сумнівним бекграундом. Це дані Громадської ради доброчесності, яка оцінювала служителів Феміди на конкурсі до Верховного суду. Тобто розглядають справи щодо чиновників судді, яким самим є чим дорікнути. Вони можуть або затягувати справи топ-корупціонерів, або взагалі їх не розглядати — таких у судах зараз близько півсотні.
А прокуратура часто, навмисно чи ні, може «зливати» справи корупціонерів. Приміром, у справі щодо мера Одеси Геннадія Труханова, якого підозрювали у розтраті грошей з одеського бюджету, сторона обвинувачення не зробила судово-економічну експертизу, яка б оцінила суму збитків, завданих Одесі. Це мав бути головний доказ того, що частину коштів чиновники витратили марно. В результаті судді не змогли оцінити розмір збитків і з цієї та інших причин виправдали Труханова.
Від кого тоді чекати реальних вироків?
Сподіватися можна на новостворений Антикорупційний суд, який запрацює вже з вересня: туди був суворий конкурс для кандидатів, а створювався він якраз задля того, щоб справи корупції хоч якось рухалися. Нині президент, парламент та уряд обговорюють дилему: суд буде розглядати справи усіх українських чиновників чи тільки топ-корупціонерів, які розслідує Національне антикорупційне бюро. Відповідні зміни до закону «Про вищий антикорупційний суд» Бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура вже неодноразово просили прийняти депутатів Ради.
