Практично щороку в розпал літнього сезону тільки й чутно: то там потруїли бджоли при кропленні полів, то уже десь в іншому місці визрів скандал. Соцмережі наповнюються гнівними коментарями пасічників і любителів фауни. Проте в останні роки зустрічається і кардинально інший підхід до бджолярства, коли воно ще й як слугує аграріям вирощувати високі врожаї. Одним з таких агропідприємств є ТОВ «Калина Фармінг», що на Чортківщині.
Проте нас, журналістів Чортків.City, вразила не стільки ця обставина, як сама постать пасічника Михайла Голодриги, котрого саме застали на пасіці господарства: щось там мудрував над вуликами, відчиняючи їх почергово. Рідко таке зустрінеш, коли людина з таким захопленням, величезною любов’ю розповідає про своє хобі, яке порівняно недавно стало й головним заняттям 48-літнього чоловіка.
Кажуть, починати ніколи не пізно. Навіть, коли тобі за 40… Ніколи не думав-не гадав, що стане одного дня пасічником, і пан Михайло. А вийшло зовсім випадково…
– Це було років шість тому, – не полишаючи заняття, пригадує чоловік. – Працюючи водієм у господарстві, якось помітив на дереві великий рій бджіл. Зателефонував знайомому товаришеві-пасічникові. Той приїхав – зібрав. На другий день – бачу, бджоли далі є. Набираю його знову. Він на те: нічого, розлетяться… Але проходить ще день-два – не розлітаються. Не розлетілися – значить, загинуть – буквально ошелешив мене своєю відповіддю...
Стало мені шкода Божих комашок. Зібрав у відро і приніс додому. Що з ними далі робити?.. Став телефонувати знайомим пасічникам, придбав старенького вулика, почав читати різну літературу, переглядати Інтернет. І це так захопило!.. Звідки й взялося воно у мене? Може, від стрия чи вуйка пішло, що свого часу пасічникували?..
І коли якось зайшла мова в офісі «Калини Фармінг», аби підшукати відповідну кандидатуру на пасічника господарства, який би взяв на себе відповідальність започаткування нового напрямку діяльності – бджолярства, керуючий Полівецькою базою підприємства Ігор Сад одразу згадав про пана Михайла.
Й ось уже третій рік, як перекваліфікувався з водія на пасічника цей міцної статури чоловік. Підприємство його офіційно працевлаштувало, надало мікроавтобуса, придбало вулики, вощини, весь необхідний реманент для пасіки…
– Хіба йому можна у чомусь відмовити? – вступає у нашу розмову керівник відділу співпраці з пайовиками агрокомпанії Зоряна Живецька. – Ви бачили б, з яким ентузіазмом, яким захопленням розповідає він про свої бджоли – «другу сім’ю», як іноді називає, приїжджаючи до нас в офіс! Очі просто світяться!
Це і додатковий напрямок розвитку нашої компанії, нові робочі місця і т. д. Минулоріч кожен пайовик отримав до Миколая фірмовий гостинець з нашої пасіки. Якщо справа набуде більшого розмаху, то можна розглядати й питання реалізації екологічно чистого меду, який затребуваний сьогодні на ринку.
Та головною метою розвитку бджолярства у «Калині Фармінг» вбачають зовсім в іншому, а саме: збільшенню врожайності сільгоспкультур.
– Доведено наукою і практикою, що запилений бджолами соняшник, ріпак чи то гречка дають до 30 відсотків більше врожаю, – мовить керуючий відділком Ігор Сад. – Гадаємо, невдовзі переконаємось у цьому й самі. Зараз основна наша пасіка стоїть у Базарі на ріпаковому полі. Неподалік Полівців теж посіяли ріпак, куди бджоли точно не долітають. Побачимо, де більше зберемо.
Яку кількість роїв потрібно для запилення, скажімо, одного гектара? – звертаємось за роз’ясненням до Михайла Голодриги.
– До розрахунку береться одна – максимум дві сім’ї. Тобто на 100-гектарне поле – орієнтовно сто сімей. Зараз таку кількість і нараховує пасіка «Калини Фармінг», однак у перспективі хочемо збільшити хоча б до триста.
У розмові з паном Михайлом виявилось, що тенденція розвитку бджолярства сьогодні набуває дедалі більшої популярності в аграрному бізнесі. Однак пасічників катастрофічно не вистачає. Каже, телефонують йому і науковці з аграрних університетів, й знані аграрії з сусідніх районів Тернопільщини. Останні ладні власною технікою приїхати по вулики, аби перевезти їх на запилення своїх полів. Забезпечують цілодобову охорону, на мед претензій не мають або готові його викупити, ще й за кожну сім’ю готові заплатити по 160 грн.
Але він потрібен тут, на господарстві, де його надто цінують. Зараз готує рої до медозбору соняшнику. За цим нехитрим заняттям і застали ми пана Михайла.
Здається, він ладен годинами розповідати про своє дітище: «Це – наша українська бджола – «карпатка». А це – бакфаст, її небагато, всього тридцять сімей. Бачите – вона є дещо рудішою на вигляд, дуже спокійна».
Тут, каже, на пасіці, він знаходить особливе умиротворення для душі. А прийшовши з роботи додому, неодмінно завертає на власну пасіку, за якою допомагає наглядати йому донька. Хоча знає напам’ять кожну рамку, все ж цікаво, як вони там?
Просто радієш за цього чоловіка, котрий знайшов себе уже в доволі немолодому віці, коли багато хто з нас усе життя шукає себе – шукає, але так і не знаходить...
Зрозуміло, й аграрне підприємство, в якому бджолярство поставлено на професійні рамки, ніколи не дозволить собі бездумно труїти бджіл. З приводу цього, пані Зоряна зазначила, що ТОВ «Калина Фармінг» використовує в роботі тільки сертифіковану, ліцензовану хімічну продукцію. Міндобрива й отрутохімікати – найбільш затратна частина бюджету компанії, однак, якість понад усе. Намагаються обприскувати поля у нічний час, поблизу дачних ділянок – є такі у господарстві – не у вихідні тощо. Все ж без хімії сьогодні – ніяк.
Не буде бджіл – не стане нас, людей, – по-філософськи мовить на прощання Михайло Голодрига. – Як не відбуватиметься запилення, не зародять фрукти, овочі тощо. Недарма їх називають Божими комахами…
