«Книга з ароматом кави» – саме під такою назвою нещодавно у с. Звиняч презентували третю частину літературного альманаху, що сповнилася ліричними та прозовими творами життєвої мудрості, осмислення відносин між людьми, любові до батьків, дітей і Батьківщини.
Слід зазначити, вихід у світ «Книги з ароматом кави» визначився неабиякою подією власне для звиняччан. Адже в ньому увазі читачів представлено чотири оповідання їхньої односельчанки Марії КУЗЬМИ – вчительки української мови та літератури і зарубіжної літератури Звиняцької гімназії ім. М.Галущинського.
Отож, у надвечір’я п’ятого листопада, у переддвер’ї Дня української мови та писемності, в затишній читацькій світлині сільської книгозбірні Звиняча панувала аура літературно-музичної вітальні, так званої мистецької кав’ярні, що так гармонійно сплелася із самою назвою презентованої «Книги з ароматом кави». Зустріч проходила, направду, в родинному колі любителів літератури, поціновувачів мелодійного українського слова.
Представляючи головну винуватицю вечора Марію Кузьму, ведуча, завідувачка бібліотеки Галина Шкрибайло сказала: «… Без надії неможливо жити, працювати, творити. Іноді ми шукаємо чогось незвичайного десь далеко, не помічаючи дива-таланту поруч. Раптом, в один чудовий день приходить прозріння: дивосвіт тут, поруч з тобою… Саме рідна земля, її природа та працелюбні люди стали для Марії джерелом снаги думки, почуттів, спонукаючи талановиту літераторку до прозового самовираження…».
Радість перших творчих успіхів пані Марії розділили: її діти – син Ростислав (у якого теж чимало здобутків завдяки відмінному навчанню) та донечка Іринка (учениця 4-го класу Звиняцької гімнації); колеги, друзі та близькі.
Презентуючи добірку своїх творів, Марія Кузьма висловила щиру вдячність усім присутнім, першочергово – ідейним ініціаторам даної презентації родині Градових, шанованих у нашому краї добродіїв-меценатів. Як зазначила: «Саме Ганна Миколаївна Градова вселила в мені віру в те, що твори, які вийшли, як-то кажуть, з-під мого пера, направду, торкаються глибин душі людської. Додала впевненості, що мій творчий дебют є добрим початком розвитку літературного таланту».
Канва творчої зустрічі вплітала у себе і поетику, декламовану представниками юного покоління, і мелодику українського мелосу, виспіваного учасниками вокального самодіяльного ансамблю «Оберіг», а саме – Анатолієм і Любов’ю Підперигорами (мамою та сином).
Учасники зустрічі ділилися враженнями від почутого і пізнаного.
Тетяна Василівна Дудар (Градова), вручивши символічний подарунок і грошовий презент для подальшого розвитку друкованого слова, засвідчила, що підприємство «Дзвін» залюбки підтримує молоду авторку в її творчих починаннях у царині української сучасної літератури.
Ганна Миколаївна (котра, до слова, прийшла, як-то кажуть, не з порожніми руками, а – з сувенірами-солодощами для кожного учасника зустрічі) висловила глибоку зворушливість своїх почуттів від представлених у книзі творів Марії Кузьми. «Читаючи по кілька разів рядок за рядком оповідання, – мовляла Ганна Миколаївна, – я переносилася в ті події, наче в реальність. Спокою від прочитаного й досі немає, сльози самі накочуються на очі. Та буде замало просто переказати зміст, це треба взяти в руки книгу й читати, читати, читати, переживаючи разом із героями оповідань усі ті щемні моменти їхнього життя. Саме з таких творів треба черпати, вбирати в себе глибоку філософію людського буття, вчитися правдивості життя»…
«Що спонукало торкнутися саме такої теми – теми війни, теми людських почувань», – запитала я у п. Марії наприкінці зустрічі. Відповідає: «Якихось конкретних поштовхів і не було. Із різних джерел, у різні моменти нашого тривожного часу відбувалося накопичення інформації про все нові й нові втрати наших воїнів-захисників. І коли бачиш, як у невтішному горі побивається мати за сином, дитина за батьком чи дружина за чоловіком, то відчуваєш і свою причетність до тієї біди, якусь частину відповідальності за втрату, а загалом – і відчуття провини. Адже воїни гинуть і за твоє, за кожного з нас мирне життя. Мабуть, саме людська байдужість стала мотиватором того, аби показати, що людський біль є, і попри нього не можна пройти спокійно»…
І ось – гортаємо сторінки книги… Сама назва «… з ароматом кави» одразу ж навіює на ліричний лад, на романтику. Вчитаймося в есе, в оповідання «Маленька частинка великої Тебе», «Присмак болю», «Монолог воїна», «Я – смерть…»…
З кожним прочитаним рядком усе більше стискається серце, все сильніше супонить біль, очі наповнюються слізьми, і бракне слів, аби передати той щем, який охоплює гіркотою все єство:
«… В очах темно, в голові страшенно шумить, і біль, який нестерпний біль, він має присмак полину… Стискаючи в руці таку рідну серцю землю, зараз, як ніколи, відчуваєш її запах, силу, любов. Відпустивши автомат… душа злетіла ввись…», «… Мій ніжний татку, милий, добрий тату! Іще недавно ти носив мене на руках, а сьогодні я приношу квіти на твою могилу – могилу Героя…», «… осиротілі очі мами не бачать більше світу, бо її всесвіт лежить і не дихає, не б’ється серце, не скаже більше: «Мамо, мамочко моя… я з тобою»… туга, що розриває на шматки, що ріже, наче ампутація наживо…»…
