Водоспади
Якщо кілька місяців не було дощів – тобто восени – подорож до водоспадів краще відкласти до кращих часів, коли всі каскади-водограї наповнюються життям, після рясних злив влітку/відлиг взимку.
«Дівочі сльози»
Кожен перший водоспад на схилах Дністра/його приток несе ношу назви «Дівочі сльози» (літературний відповідник – «водоспад-крапливець»).
Генеза: вапнякова вода шпаклює-цементує мох, перетворюючи його на пористу скелю-травертин. Тому біля такого об'єкта неживої природи обов'язково збереглося материнське джерело, яке утворило скелю.
Влітку «Дівочі сльози» (переважно) – жваві крапелькові водоспади, а взимку, якщо морози протримаються хоч б тиждень, «сльози» перетворюються на статичну крижану маску Снігової королеви, симфонію льоду:
Побачити власними очима замерзлі водоспади не так і легко: коли мороз-снігопади, в рейсових перевізників починається технічна перерва, на дорогах транспортний колапс. Подорожувати в сніг по коліна до периферійних сіл Дністерського каньйону непрогорнутими дорогами – ще те задоволення.
Дністер: «хресна хода» криги
Спочатку по Дністру починає плисти шуга – агрегатний стан води на шляху до «криги». Великі крижані латаття шарудять одне об одне, на закрутах чи заплавах прилипають до берега, вибудовуючи крижаний міст. Втім, Дністер замерзає на всю ширину хіба добряче нижче Заліщиків – посередині залишається проміжок, де тусуються 50 відтінків усіх можливих перелітних птахів. Так само Подією є Велика хода криги під час відлиги (т. зв. «спир»), від великих крижин шуму ще більше.
То ще в старовіцькі часи Дністер замерзав на початку-скресав в кінці зими. Останніми часами весняна повінь якщо і є, то не йде ні в яке порівняння із повенями в травні-червні. Дністер має гірське живлення, а у березні в горах ще 6 метрів снігу. Тепло́на карпатські верхотури приходить в квітні-на «травневі», а червень в горах такий дощовий, наче природа віддає заборговане за посушливу осінь.
Велика Вода на Дністрі
Бачити Велику Воду на Дністрі – ще краще по ній сплавлятися, одне із +++ вражень, які можна отримати від туристики України (рятувальники стверджують, що «+++» – це хрестики, а не плюси, цілком слушно вказують на неабияку загрозу такого заняття). Більш ++++ може бути тільки рафтинг (сплав) через карколомні пороги карпатських річок, але цей локалізовано-тернопільський текст не про те.
Сплави на Дністрі
Як каже народна мудрість - «По Петрі та й по Теплі», а до Івана, як всім відомо, тепла ще справжнього немає. Як відомо, людина розумна пішла з Африки, тому мерзнути не любить, ми ж не неандертальці якісь! Тож всі сплави на Дністрі, під час яких ризик змерзнути мінімальний, органітатори завбачливо проводять у цей проміжок (День Конституції - День Незалежності. Направду, найцікавіші сплави по Дністру в автора цих рядків були у січні, але тягнути читача на тонку кригу негуманно.
Ліси
Ліс цвіте і пахне
Оптимальний час для прогулянок лісами Тернопілля – квітень, коли ліс цвіте і квітне усіма пахощами весни, а пташки верещать на всі дивні голоси. Тому й «Медобори». Можна плювати на бороду тим, хто пише назва пішла від іллірійського «medubaris», що означає «між долинами». Буквально за кілька місяців всі ці милі рослини дорослішають на непрохідні будяки. Оживають кліщі, комарі та інші маленькі друзі, звуки лісу замовкають. Повертатися в ліс варто вже золотої осені, щоб вишпортати з-під опалого листя стратегічний запас підпеньків.
Букові старовікові ліси, Тернопілля
Руїни замків
Руїни замків для відвідин потребують якнаймерзеннішої погоди: пізня осінь-рання весна. Щоб і холод, і вітри, і сніг з дощем, а лист плюща – неодмінно останній – висить на останніх соплях. «Замки Тернопілля» – суцільна Руїна, в кедах і спортивних штанах. Чого вартує хоч би «збережена твердиня» в Новосілці. Із зіницями, витканими із подиву, дізнаємося, що об`єкт у Личківцях – насправді «замок»:
До переліку з 30+ об’єктів («Список замків») включені в т. ч. палаци і оборонні церкви, а ті замки Тернопілля, які «реставруються» однойменною організацією, кладуть знаки питань там, де мали б стояти знаки оклику. Чого коштує одна «велика реставрація» Чортківського замку «на всі гроші» за допомогою кар’єрної техніки – і без допомоги фахових реставраторів.
Замки – ідеальне тло для тих, хто нудить, що от в Україні все погано, а от в Європі замки гарні-чепурненькі настільки, якими їх ніколи не бачили в часи бойової минувшини. Дорогою до замку такий «критикан-інтелектуал» ризикує обтраскатися фірмовою подільською багнюкою, послизнутися, розбити телефон, заплутатися в колючках терену, от та чудернацька косичка на маківці повисне на гілочках свербивусу, мов розіп'ятий біблійний виноградар з вірша Андруховича.
Лайфхак для максимального ефекту присутності, декаденсу, депресії, меланхолії: читати під час руху «листи Отто Фон Цумбрунена», вигаданого Андруховичем антигероя із «12 обручів» (німець від захвату Україною в першому листі з кожним наступним зсобачується до неконструктивної критики).
Останніми роками Тернопілля напосіло глобальне потепління, сезонність «замків Тернопілля» розширилася – зими більше нагадують пізню осінь.
Печери
І наостанок – по що туристи влазять в печери? За екстримом, «гострими» емоціями, романтикою «так ліпше, чим від горівки і ковіду».
У печері Млинки
Екскурсії до тернопільських печер – це щоб ризикнути, але з тим, щоб нічого не сталося – такі загрози, як відсутність світла, +9,6 за Цельсієм та підступи кажанів не несуть реальної небезпеки людині, хіба лоскочуть нерви.
Гіпс карстових печер настоявся за мільйони років, стабільний, всіх нас переживе! Але є одне але: не ранньою весною, коли в печері «тече дах». Сніг топиться, тала вода просочується скрізь печеру до водоносного горизонту, насичує вологою стіни-дах. Якщо лабіринт печери закладений глибоко під землею і склепіння надійне - питань нема, але в місцях, де стеля виглядає, мов купол в церкви, краще почекати посушливого літа перед тим як влізати (не влізай – уб'є!).
На полях над печерами бачимо наочно багато карстових лійок (глибоких чи не дуже ям) – це не від летючих бомб часів Другої світової, а просто час від часу «куполи» провалюються в печеру. Звісно, вірогідність такого обвалу на порядки менша, аніж сходження лавини в Карпатах, але з нашим-то щастям ніякі лавинні датчики не допоможуть. Якщо таким завалом заплішить єдине з'єднання із віддаленою частиною лабіринту, за недовгий відведений бідоласі потребою в їжі-воді при 9,6 С час сучасні тактики спелеологів (кирка+лопата) безпорадні.
А якщо печера служить дощовим колектором, що відводить з поля зайву після рясних дощів воду – може бути «в ріку перероста брудний ручай». Один такий витікає з печери «Тимкова скеля» в Кривче (неподалік тої самої печери). Спелеологічна напівлегенда (правду-кажу, мамой клянусь!), що якось туди залізли спелеологи. Чуйка (голос в голові спелеолога, який по життю супроводжує бідолаху, наказує: лізь от на розкопки в березні через «куполи!») наказав якомога швидше втікати. Бурхлива, мов в «голлівудському кіні, хвиля виплюнула їх з печери на останніх метрах…
Вхід до Тимкової скелі
Відео автора
