Чули це ім’я, знаєте її? Пані Галина – наша творча посестра, позаштатна авторка чортківського часопису «Голосу народу». Її прості й доступні глибокою людяністю спогади крізь товщу літ про Чортків давній, вже трохи призабутий, так гармонійно вписуються в газетну рубрику «Долі крізь видиво часу». І читаються легко-легко – всуціль на одному диханні. Як і запропоновані авторкою публікації циклу «Вулицями нашого міста» – до 500-ліття Чорткова.
А той, кому вдається просто та невимушено говорити з дорослими, з таким же завидним умінням спілкується й з дітьми. Скажімо, крізь світ казки, магія якої справді безсмертна. П’єса у віршах Олександра Олеся «Солом’яний бичок» за однойменною українською народною казкою, «Принцеса на горошині» Ганса Крістіана Андерсена, чеська народна казка «Принцеса Ліжбета і Дроворуб» – такий наразі творчий доробок Галини Мироненко: і режисерки, й акторки, і оповідачки-казкарки в одній особі. Представлені ті лялькові міні-вистави завсідникам клубу дитячого дозвілля «РуМБаМБар» у публічній бібліотеці Чортківської міської ради. До речі, «Солом’яний бичок» – аж двічі. І то – при згромадженні аж сорока дітей!
Відколи до Чорткова почали прибувати вимушені переселенці, шукала дитячу аудиторію, щоб потішити оченята, несподівано задивлені в жахи війни, казковим щастям. Тому й опинилася з цією місією в міській книгозбірні. «Ініціатива була моя, та активно «підштовхнув» до цього Петро Михайлович Захаров, – розповідає п. Галина. – Та ще й директорка бібліотеки Ірина Брунда, почувши про таке бажання, відразу запросила».
Вони обоє – і місцевий художник-аматор П.Захаров, і Г.Мироненко – у книгозбірні всуціль свої, бо є завсідниками клубу «Срібний вік». Тож Петро Михайлович під час однієї з вистав долучив до перегляду казки ще й власні малюнки кольоровими олівцями з краєвидами Чорткова, подарувавши їх діткам-переселенцям на згадку про перебування в нашому місті.
А Галина Михайлівна (бачте: тезки!) охоче перевтілюється з одного образу казкарки в інший: то вона така собі українська господиня в народному строї, а то – бабуся в капелюсі, одягнена на європейський лад. І діти – в захваті. Чи й не більше, ніж від персонажів.
Оця велика лялька вдало зіграла Діда в «Солом’яному бичку». А потім Дідусь в солом’яному брилі набакир представляв дитячому гуртові українську народну пісню «Куди їдеш, Явтуше?» – колись улюблену батьком казкарки, світлої пам’яті Михайлом Гавриловичем Мироненком, нашим колегою-журналістом.
– Ляльку виготовлено майстрами цеху з виробництва ляльок Тернопільського обласного театру актора і ляльки, – привідкриває історію Діда пані Галина. Зізнається, що то – давній подарунок, коли ще працювала в палаці школярів і вела там гурток казки і ляльки. Дідуньо «мешкає» в її домашньому театрі – як й інші персонажі.
Двох ляльок, наприклад, для нього якось придбала племінниця Юля, навчаючись в столиці Чехії Празі. Адже Чехія, стверджує п. Мироненко, – то мала батьківщина ляльок-маріонеток.
Зізнається: їй напрочуд комфортно в дитячому середовищі, яке залюбки смакує представлені рухами ляльок та ще й озвучені казкові сюжети. Мабуть, це від того, що промінці щастя, сфокусовані в дитячих оченятах, неодмінно розбризкуються навкруги. І – потрапляють у сприйнятливе до того серце.
Фото зі Facebook-сторінки публічної бібліотеки Чортківської міської ради
