Ну ніяк не пасує назвати оці витвори майстрині просто роботами. Так і проситься означення –згусточки душі. Не лише її, а кожного з нас. Сконцентровані до граничної щільності та вихлюпнуті назовні почування в нинішній час, коли так невід’ємно хочеться свого правічного, рідного, безмежно дорогого серцю…
– Найбільше приваблює в моїх писанках патріотична символіка, – зізнається пані Галина. – А квіткові орнаменти охочі обирають на свій смак, що кому до вподоби. – І «розсекречує» доволі актуальну натепер тему: пес Патрон. Має вже таку схему з наміром вишити для своєї семилітньої доньки – на її прохання. Та все бракує часу.
Вишиваними писанками Г.Басараба почала займатися лише від цьогорічного Різдва. Проте – лиш погляньмо! – як вже набила руку. За цей короткий відтинок часу її творіння «помандрували» аж до п’яти держав Європи: Іспанії, Італії, Португалії, Німеччини, Великої Британії. І ще – в дорозі до Ізраїлю. Тобто – рухаються по світу, сповнюючи серця українців, розкиданих війною, торжеством немеркнучої втіхи.
– Вишивка – то моє заспокійливе, – лагідно означує своє хобі жінка. – Деякий час не вишивала, бо то діти малі були, то основна робота витісняла, аж доки не потрапила під скорочення. Як почалася фаза повномасштабної війни, поїхала з дітьми в Італію. А коли повернулася, взялася творити-вишивати вечорами, коли вже уроки вивчені. Зробила одну писанку, другу третю. І як було їх дванадцять, то мій син (йому 14 років) запропонував виставити на OLX. Пізніше чоловік умовив, щоб і на Facebook. В такий спосіб люди й дізнаються про мої писанки.
У родині майстрині (вона родом з Теребовлі, там і проживала, аж поки вийшла заміж до Чорткова) вишивальників як таких немає. Батько, каже, гарно малює. «Але це – моє», – то пані Галина про художню вишивку. В студентські роки вишивала картини – спочатку нитками, потім – бісером. Хоча цьому зовсім не сприяє обраний нею фах: менеджмент державних установ та організацій. А тут – мистецтво, зліт фантазії.
Пані Галина раз у раз повторює, що вишивати і творити писанки – справа доволі кропітка. Особливо складно натягнути тканину на пінопластову заготовку яйця. Та й опанувати схему непросто – одно- чи двосторонню, підібрати нитки (віддає перевагу ДМЦ, бо вони не вигорають, не втрачають забарвлення при пранні багато років). Заввишки бувають і маленькі – шість сантиметрів, й середнього розміру, і зовсім великі – 10 см та більші. Хоча бажаючі, за твердженням їхньої авторки, зазвичай хочуть менші, щоб зручно прикласти до великоднього кошика. Проте й більших, як прикраси інтер’єру, також не минають. Влітку, каже пані Галина, вона хоче предметно зайнятися вишиваними іграшками, зокрема ялинковими прикрасами. Бо ж коли «накриє» творча хвиля, то вона таки нестримна…
Фото зі Facebook-сторінки Галини Басараби
