Сьогодні, 12 грудня – чорний день для мешканців древнього Буданова, товсті стіни кам’яного замку якого пам’ятають турецько-татарські набіги, часи Хмельниччини. Сільчани проводжали в останню путь 37-річного воїна СТЕЦІЯ Василя Романовича, котрий став однією з багатьох тисяч жертв новітньої російсько-української війни...
Василь народився в цьому селі, закінчив школу, місцеве профтехучилище. Дуже рано, у віці 22-х років, втратив батька. Разом з двома старшими братами працював у місцевому кам’яному кар’єрі, на різних будовах, часто їздив на заробітки до Польщі. Власну сім’ю створити не встиг, проживав удвох з матір’ю. Односельці згадують його як добру, чуйну людину, яка не заподіяла нікому кривди.
Минулого року у липні місяці був мобілізований. Служив стрільцем у військовій частині А0998. В одному з боїв під Бахмутом був важко поранений, переніс складні операції. Останім часом перебував на реабілітації, в часі якої важко захворів. Лікарі нічим зарадити не змогли. Помер в одній з тернопільських лікарень у неділю, 10 грудня.
Усе село прийшло на родинне подвір’я проводжати Героя в останню путь. Це був перший похорон воїна у цьому селі з початку аповномасштабного російського вторгнення. Ще два військовослужбовці з Буданова наразі вважаються безвісти зниклими.
Гірко плакала матір над домовиною покійного сина, два старших брати, один з яких – Михайло – нині теж воює, приїхав у корткочасну відпустку, аби попрощатися з рідною людиною. Не змовкали мідні дзвони у трьох сільських храмах, коли траурний кортеж проходив головною вулицею села.
У православному храмі святої Покрови відспівували Героя. Поховали Стеція Василя з усіма належними військовими почестями поруч з могилою батька.
