Хто цікавиться історією, мабуть, знає, що на теренах Чортківщини у невеличкому селі Швайківці Заводської громади, де мешкає трохи більше ста жителів і вже багато років навіть початкової школи немає, неподалік ставка на пагорбі височить пам’ятник святому Флоріану. На його постаменті вибито надпис «RENOVA TUM» та «1864». Вікісховище перекладає латиницю як «кафедральний собор», якого, кажуть, в цьому селі ніколи не було! Викарбувані цифри, мабуть, означають рік встановлення. Також «Вікі» неодноразово видає легенду, яку свого часу нам, журналістам, переповідали місцеві селяни.
За нею одного вечора в середині ХІХ століття у Швайківцях квартирували австрійські драгуни. І під час якогось бенкету несподівано запалав панський маєток. Один з військових кинувся в панські конюшні. Коней сміливий вояка врятував, а ось сам загинув у вогні. Розчулений відважним вчинком пан із почуття вдячності вирішив заофірувати пам’ятник святому Флоріану, наказавши майстру зробити обличчя схожим на «героя-пожежника». Чи справді так воно і було – цього сьогодні не скаже ніхто.
Святий Флоріан Лорхський – один з восьми покровителів Австрії, католицький святий, покровитель пожежників. Як стверджують історичні джерела, така особа насправді була. Флоріан служив у римському війську, зазнав переслідувань за свої релігійні переконання. Зазвичай його зображають в одязі римського воїна з відром або кухлем води, як це ми бачимо на пам’ятнику в Швайківцях. Оскільки Галичина тоді входила до складу Австро-Угорщини, тому тут набув популярності культ цього святого – за Збручем ви таких пам’ятників не знайдете.
Донедавна фігура на постаменті була «безголовою». Принаймні автору цих рядків пам’ятник запам’ятався таким, як на знімках, датованих травнем 2007 року, що зберігаються в редакції. Даруйте, але чомусь увагу нашого брата-журналіста оминув сам факт, коли і як швайківському Флоріану «приклеїли» голову, тож ми вирішили лише тепер заповнити цю «білу пляму» нашої історії.
Зателефонувавши до місцевого старости Миколи Андрухіва, нам вдалося вийти бодай на приблизний відтинок часу, коли це діялося. Бо навіть пан Микола, за урядування якого виросло не одне покоління швайківчан, цього точно не може сказати. Але видав «на-гора» ряд цікавих фактів. Пригадує, що тоді керівником Чортківської райдержадміністрації був Тарас Капуста (2006 – 2010 рр.), котрий і підхопив його ідею поставити голову на місце. Благо, вона, хай не ціла, але збереглася. Свого часу неподалік пам’ятника проживав швайківчанин Роман Кондрат. Частину обличчя, що відвалилася, він забрав і зберігав у себе. Тоді заступником голови райдержадміністрації був Іван Стечишин, який, каже, забрав частину голови на відновлення до якогось реставратора. Коли її зчепили докупи, пан Микола власноруч ввертів штир у тулуб і поставив голову на місце. Також трохи почистив саму фігуру від моху. Нині й не скажеш, що голова у нього не зовсім «рідна». На жаль, чомусь ніхто тоді не здогадався зафільмувати цей момент для історії.
Пан Стечишин, з яким ми теж зв’язалися, пригадує, що діялося те десь у 2007 чи 2008 році. Він виїжджав на місце з відомим на Чортківщині колекціонером, поціновувачем старожитностей Петром Дубиною, котрий займався його відновленням. Здивувався, мовляв, хіба про це не було тоді публікації в районці? («Перелопативши» для вірогідності стоси підшивок за вказані роки, самі тому здивувалися).
Вдалося нам сконтактувати й з добродієм Петром Дубиною. Він попросив дати хвильку часу, аби зв’язатися з майстром, який саме тією роботою займався, щоби з’ясувати подробиці. Але старенький чоловік давно на пенсії, про те майже нічого не пам’ятає. Стільки води стекло з тих пір, скільки було перероблено робіт...
З тієї поїздки до Швайківців пан Петро пригадує історію, яку йому переповіли місцеві люди.
Діялося те ще за старих колгоспних часів. Мовляв, прокладали тоді у селі дорогу, і чомусь вона впиралася саме в те місце, де стояв пам’ятник. Усе село вийшло на захист, аби не чіпали їхнього «фльорина». Довелося владі поступитися і обійти споруду стороною. (Можливо, хтось з літніх швайківчан це пам’ятає і відгукнеться своїми спогадами?)
Фото: сайт "Замки та храми України"
На його думку, фігура пожежника не є якоюсь копією з реальної особи. Можливо, і гасив драгун конюшні, але перед нами загальноприйнята європейська практика: святий Флоріан в обладунку римського воїна, що ллє з глека воду на костел (саме на костел, а не церкву – наголосив П.Дубина).
Як би там не було, величний пам’ятник у Швайківцях стоїть до наших днів, викликаючи певне зацікавлення у туристів і поціновувачів старовини, будучи найдавнішою скульптурою у молодій Заводській громаді.
Споруда дійсно цікава й унікальна за визначенням багатьох науковців. Звичайно, це – далеко не «єдиний в Європі» пам’ятник пожежному, як його нарекли деякі місцеві краєзнавці в «доінтернетні часи». Ми ще й самі дивувалися цій нісенітниці, зустрічаючи у наших журналістських мандрівках подібні скульптури св. Флорина, щоправда, у дещо менших розмірах, у Мухавці, Коцюбинчиках (останній взагалі відносять до ХVІI століття). І це тільки у межах Чортківщини ще до укрупнення району.
Загалом в Україні відомо декілька десятків таких пам’ятників. Кожен – зі своєю цікавою самобутньою, здебільшого призабутою історією. А скільки ще таких німих свідків своєї епохи храниться на теренах України! Якби ж то каміння могло говорити...
