«Сердець єднання – сенс життя» – саме під такою назвою глядацька зала Центру культурних послуг імені Катерини Рубчакової (м. Чортків) зібрала всіх охочих підтримати й допомогти ЗСУ на благодійний концерт.
«Співатимемо разом, поринатимемо у чарівний світ музичного мистецтва і тим самим допомагатимемо нашим захисникам – Збройним Силам України», – власне такими словами організатори концерту припрошували приєднатися до доброчинного дійства.
Це була справжня насолода занурення в світ мелодики та мелосу. Адже в програмі виступи маститих майстрів сцени – вокалістів та інструменталістів: артистів ЦКП ім. Катерини Рубчакової, народного аматорського хору медичних працівників «Галичина» (керівник і диригент Іван Кікис); Чортківської мистецької школи ім. Василя Мармуса; а хедлайнером цього благодійного дійства був художній керівник вказаного Центру культурних послуг, соліст-вокаліст Ігор Кузьменко.
Пан Кузьменко родом із Чернігівщини, та з причини повномасштабного вторгнення росії в Україну віднайшов для себе нову домівку саме в нашому Чорткові.
Тож принагідно, опісля концерту ми (журналісти Чортків.City) мали змогу ближче познайомитися та поспілкуватися з цією, направду, неординарною особистістю.
– Як уже знаєте, – розповідає пан Ігор, – родом я із Чернігівщини, а саме – зі села Криски (це 70-75 кілометрів до кордону з брянською областю). На Чортківщину в часі повномасштабної війни в Україні я не одразу потрапив. Коли розпочалися бойові дії на моїй вітцівщині, спочатку переїхав у Кам’янець-Подільський. Адже ще до війни я працював заступником директора одного із санаторіїв м. Трускавець. Тож мої давні друзі й потурбувалися щодо мого переїзду. Хоча не відразу ж: півтора місяця (тоді для мене) пекельної катастрофи, невідомості, ворожих бомбардувань; все довкола вибухало, палало… Тож рішення було прийнято: їду в Кам’янець-Подільський.
– Один у далеку дорогу… А що ж рідні? Ваша мама залишилася там, на Чернігівщині.
– Мама, Тамара Борисівна, категорично відмовилася покидати рідну домівку, як би я не намагався її переконати у необхідності переїзду. Каже, що все там, у Крисках, виплекано її руками, і вона аж ніяк не може покинути своє обійстя з чималою господаркою. А, приїхавши в Трускавець, мені довелося шукати роботу, бо ж у санаторіях уже не було того наповнення приїжджих для лікування чи відпочинку.
– Пане Ігорю, а хто Ви за фахом?
– За плечима, так би мовити, дві вищих педагогічних освіти: вихователь дітей дошкільного віку та практичний психолог. Десять років пропрацював за фахом у напрямку соціальної роботи: діти-сироти, діти, позбавлені батьківської опіки, дитячі будинки сімейного типу. До слова, номер мого телефону є в Єдиній системі психологів України, тож надаю допомогу потребуючим і як психолог.
Слід сказати, за три роки роботи в Трускавці у мене з’явилося багато добрих знайомих, друзів із різних регіонів України, серед яких – і з Тернопілля, власне – й Чортківщини. Не знайшовши відразу місця працевлаштування, почав займатися волонтерською діяльністю. Згодом мені запропонували посаду художнього керівника у Центрі культурних послуг міста Чорткова. Тож уже п’ять місяців я працюю на цій посаді та займаюся, направду, улюбленою справою – творчістю.
– Загалом педагогічна освіта тісно пов’язана з творчістю, мистецтвом. Але ж не кожен педагог має хист до написання сценаріїв таких масштабних дійств і їх організацій. Як Вам це вдається?
– Ну, в першу чергу, над програмою концерту працювала вся творча команда Центру. Тобто окремі завдання були перед кожним працівником культури, що й сприяло створенню загального благодійного дійства.
– У Вас чудовий тенор, як ми почули в часі Ваших сольних виступів. Пане Ігорю, Ви навчалися музичній грамоті чи це талант, як кажуть, від Бога?
– Від діда-прадіда в мене співоча вся родина. Тож це – талант, як Ви сказали, від Бога. Дякую за це Всевишньому. Будь-який талант потребує розвитку, вдосконалення. Ось так і я: спочатку участь у хорових колективах вишів, потім – у нашому місцевому будинку культури (10 років). Творчість – це моє друге життя. Тому й зініціював створення програми благодійного концерту в підтримку ЗСУ. Кожен, як може, допомагає нашим захисникам. Вважаю, культурний фронт – це також велика підтримка воїнів української армії.
– Як Вам живеться і працюється в Чорткові?
– Тут я почуваю себе в гармонійній аурі. Як на мене, Чортків – невеличке європейське містечко, де тобі затишно та комфортно, де до тебе відносяться як до доброго давнього друга. До слова, я є учасником хорів: «Галичина» та церковного в соборі Верховних Апостолів Петра і Павла. Життя продовжується… У Чорткові вдихаю, як-то кажуть, на повні груди повітря, тим і насолоджуєшся. Частенько накочуються смуток і туга за рідним домом, за маленькою батьківщиною, а окинеш поглядом Чортків (бо мешкаю в селі Горішня Вигнанка, звідки відкривається чудова панорама міста), і на душі стає спокійніше.
– Пане Ігорю, Ви нагадали про свою вітцівщину… І як же живе вона зараз?
– Виживає… Бо, до прикладу, в прикордонних селах зараз немає життя, та й сіл тих уже немає – все дощенту зруйнував ворог…
– Давайте повернемося до Вашої пісенної творчості. Як підбираєте репертуар?
– Слід сказати, не пишу авторських пісень; виконую твори наших відомих композиторів, виконавців. На жаль, музичної грамоти у мене немає, але, дякувати Богу, маю чудовий музичний слух, що й допомагає виконати будь-який твір, який мені до вподоби. У моєму репертуарі багато пісень про маму – мою найріднішу найулюбленішу в світі людину. Я постійно вдосконалююся в пісенній творчості, наполегливо над цим працюю. І відрадно, що своїм таким вмінням можу робити чималий внесок у підтримку ЗСУ, тим самим наближаючи перемогу України над росією.
– Привідкрийте завісу: плани на майбутнє… Не задумувалися назовсім, так би мовити, осісти в Чорткові?
– Думаю, так. Доля кидала по різних містах, але Чортків полюбився до глибини душі.
