Сьогодні, 15 березня, у Шульганівці Нагірянської громади провели в останню путь 44-річного мешканця села – військовослужбовця Збройних Сил України Бабія Валерія Богдановича.
Від перехрестя з автодорогою міжнародного значення й через всю Долину аж до самої домівки загиблого воїна увесь гостинець обабіч устелений хвойними гіллям з кетягами калини: вчора зустрічали навколішки сільчани свого земляка, що «на щиті» повернувся з війни.
Недовго прослужив мужній воїн. Лише 8 грудня минулого року був мобілізований. Служив гранатометником 4-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового батальйону в/ч А0281. На фронті, розповідають, пробув лише кілька тижнів. Загинув у бою 9 березня біля Синьківки неподалік Куп’янська, що на Харківщині.
Його глибоко патріотичну родину дуже шанували в селі. Дідусь Омелян Бабій за участь в ОУН отримав 25 років сталінських таборів. Бабуся Євстахія Бабій, теж оунівка, отримала п’ять років ув’язнення. Обидвоє пізніше брали активну участь у національно-патріотичному русі на зорі проголошення самостійності України. Після смерті чоловіка сивочола літня жінка часто виступала на різних національно-патріотичних заходах у Чорткові та районі. Нещодавно теж відійшла у вічність. Червоно-чорний національний прапор підхопив їхній онук Валерій, відстоюючи волю і незалежність нашої держави й віддавши за неї власне життя...
Повне обійстя зійшлося люду провести Героя в останню путь. Скрізь кидається ввічі рука дбайливого господаря: добротний будинок, причепурене озеленене подвір’я, посаджений молодий садочок, ставочок серед верболозу над річечкою Черкаською, де любив проводити вільний час загиблий воїн. Тільки б жити і жити...
Після останнього цілування на подвір’ї траурний кортеж рушив до місцевого храму, де восьмеро священників відспівували воїна. На старому сільському цвинтарі, на новозакладеній минулоріч за ініціативи місцевого старости Людмили Гульки Алеї Героїв під мідні звуки Державного Славня України і військовий почесний салют схоронили воїна поруч з могилою загиблого у серпні 2022 року в новітній війні з російськими окупантами побратима Богдана Стрілецького.
«Герої не вмирають, вони в серцях живуть,
За рідну Україну життя своє дають...», – линуло над свіжонасипаною могилою у виконанні церковного хору.
