Перед завершенням навчального року, три дні, з 20-го по 22-ге травня, група учнів та вчителів з гімназії побували у Польщі, а саме у рідній гімназії містечка Пілиця. Це була трьохстороння зустріч: крім українців, поляки приймали у себе школярів з Німеччини. Про те, які враження від подорожі, що особливо запам’яталося та як подолати мовні кордони, розповіли учениці сьомого, восьмого та десятого класу.
Інтернет-джерела підказують, що Піли́ця (польською Pilica) — це місто в південній Польщі, біля витоків річки з такою ж назвою, центр однойменної гміни, тобто міста, села, чи громади — найменшої адміністративної одиниці цієї країни.
Світлини з особистого архіву школярок
Школярки розповіли, що у самому місті проживають всього дві тисячі населення, а багато людей мешкають поза його межами:
— За містом — це значний відтинок дороги, потрібно добиратися автомобілем, — пояснила Настя Байдужа, учениця восьмого класу. — Сім’я, в якій я проживала, до школи мене довозила щоранку і забирала щовечора.
Настя Байдужа. Світлини з особистого архіву школярок
Дівчата вже не вперше відвідують сусідню країну, тому довгі сидіння в авто у дорозі, перетин кордону, для них не було чимось новим. Але в розмові кажуть, що їхати колективно — завжди легше та цікавіше: черги на кордоні не здаються такими довгими, а за дружніми розмовами час іде швидше.
— У перший день приїзду після знайомства ми разом із поляками та німцями танцювали наш танець — бельгійку. Ми привезли цей танець для поляків. Раніше українці, які теж там були, навчили їх бельгійки і вона стала традицією наших зустрічей, — пояснила Христина Дмитрук, учениця десятого (шостого гімназійного) класу.
Христина Дмитрук. Світлини з особистого архіву школярок
Крім спільних відпочинкових вечорів, школярі із України та Німеччини разом провели кілька уроків у польській гімназії, брали участь у мовно-спортивних змаганнях.
Труднощі
Діти, які проживають у тих сім’ях, до яких підселяють українців та німців, називаються хост-братами і хост-сестрами.
Світлини з особистого архіву школярок
На питання «що було найважчим за усю поїздку?» одна з дівчат відповіла: важко, коли хтось не знає мови. Проте Христина, котра єдина з трьох дівчат не вивчала польської, не погодилася із сказаним:
— Мені було нескладно порозумітися. Я звернула увагу, що багато польських слів і значень схожі з українськими відповідниками. У мене було дві хост-сестри, поляки мама і тато. Моїй мамі (йдеться про польську сім’ю — ред. автора) дуже подобалось, як ми з Анею, ще однією українкою, розмовляємо українською. У них є приватний бізнес, багато найманих працівників — українці. Загалом їм приємно чути нашу мову.
Дівчата розповідають, що в моменти, коли було важче зрозуміти одне одного, усі використовували англійську, яку теж добре знають і поляки, і німці:
— Я жила в сім’ї, де є мама і тато, бабуся і дідусь, хост-брат і хост-сестра. До моєї хост-сім’ї згодом приєдналася ще Абі, школярка з Німеччини, бабуся якої — корінна полячка. Абі дуже добре володіла польською. Але коли нам вкрай не вдавалося щось одна одній пояснити, то ми викоростовували знання з англійської, — поділилася Настя.
Світлини з особистого архіву школярок
— Жити в сім’ї — дуже сподобалось, бо ми обінюємось традиціями. Найчастіше говорили про те, що для кожного найближче: розповідали про своїх рідних, улюблені заняття тощо. Моя хост-сім’я багато цікавилася історією Чорнобиля. «Слава Україні! Героям Слава!» — один з тих важливих мовних виразів українською, яких ми навчили поляків, — з усмішкою згадує Христина.
Англійська допомогла на початку знайомства й Лізі Шуригайло, учениці сьомого класу, та полякам, з якими дівчина проживала:
— Я жила в сім’ї, де є батьки, донька, моя хост-сестра. Першого дня, коли нас забирали додому, то, щоб ми почувалися комфортніше, мама і тато розмовляли із нами англійською, попередньо дізнавшись, що у нас високий рівень знань з цієї мови.
Ліза Шуригайло. Світлини з особистого архіву школярок
У спілкуванні доводилось долати й труднощі:
— Найважче хіба було з професіями: пояснити полякам і німцям, де і ким працюють твої батьки і зрозуміти те саме щодо їхніх. Тоді якось «викручувалися», використовували словники, — пригадує Ліза.
Справжні бар'єри
Зрештою, дівчата дійшли до спільного, дещо несподіваного висновку:
— Мова не є аж таким бар’єром на шляху до порозуміння. Головне, щоб люди тебе сприйняли, хотіли з тобою йти на контакт, — підсумувала Настя.
Світлини з особистого архіву школярок
Побажання
Усім, хто хоче відвідати Польщу, школярки рекомендують брати із собою цукерки від українських виробників та багато сувенірів. Кажуть, що поляки це дуже люблять. А в дорогу на вихідні достатньо пляшки води і щось на сніданок. Поляки дуже гостинні, частують великими порціями.
У майбутньому дівчата сподіваються, що тривалість таких поїздок збільшать, бо три дні для знайомства з країною і її жителями — це замало:
— Ми підтримуємо зв’язок досі завдяки соцмережам та телефонним дзвінкам. Заняття у школі, екскурсії, часу на те, щоб просто побути разом із іноземцями, зовсім не вистачало. А хочеться саме такого живого і невимушеного спілкування.
