Як ми згадували в попередніх публікаціях на цю тематику, 2025-й рік стане знаковим для багатьох аграрних підприємств Чортківського краю. Адже більшість з них веде своє літочислення від епохального 2000-го, коли вони були зареєстрованими державними органами як нові суб’єкти підприємницької діяльності. І якщо два попередніх господарства, про які ми розповідали раніше, більш-менш мали під собою бодай якийсь твердий ґрунт під ногами, то приватне агропромислове підприємство «Паросток», про яке сьогодні піде мова, створилося практично з нуля.
Минулого разу в часі відвідин господарства років два тому ще лежав сніг. Однак по сліпучо-білому від сонця полю снувала туди-сюди на височенних колесах техніка, вносячи добрива під посіви, здалеку схожа на велетенську комаху.
Цьогоріч уже на повну йшла посівна кампанія ярини, адже стовпчик термометра котрий день показував майже двадцять за Цельсієм. Як і тоді, застали в кабінеті директора Є.М.Шкабара чергового дистриб’ютора від постачальника засобів захисту рослин – для них сьогодні справді золота пора. Дочекавшись завершення цього візиту, зав’язали нашу бесіду.
– Минуло 25 років, Євгене Михайловичу, як Ви почали господарювати у Шманьківцях. Тепер Ваше підприємство стало одним з провідних на теренах Чортківщини. Що Вами на тоді керувало – людиною без особливого досвіду у сільському господарстві, тим більше керівного, – взятися за цей нелегкий хліб?
– Скажу вам, що у мене не було якихось довгих вагань. З’явилась можливість взяти в оренду людські паї, і скористався нею. Я виріс тут, у селі, потрібно було якось сім’ю годувати. Відчував у собі певний потенціал, тому й зважився на цей крок.
– Чим займалися до того?
– П’ять років разом з дружиною були на роботі у Варшаві. Ще раніше працював газоелектрозварником у місцевому колгоспі «Маяк». З 1995-го по 2000-й рр. був підприємцем, відкривши в селі продуктовий магазин.
з архіву редакції газети "Голос народу"
– До речі, яка точна дата народження ПАП «Паросток»?
– Державна реєстрація проведена 7 березня 2000 р., що й стало відправною точкою відліку нашої історії. Хоча рішення про створення було ухвалено раніше.
– Крім Вашого, у селі виникли ще якісь с/г підприємства?
– Уже точно не пригадую, з’явилося щось п’ять чи шість. З них тільки ми залишилися, решта згодом пристала до нас, навіть одноосібники перейшли. Останній віддав свої землі в оренду три роки тому.
– З уже немалого журналістського досвіду скажу Вам відверто, що спершу про Шманьківці знали як про малу батьківщину автора стрілецького славня С.Чарнецького і чи не єдиного на теренах Чортківщини фермера, що займався вівчарством. Це пізніше долучилося до візитної картки села ПАП «Паросток». Пригадаєте, як Ви долали шлях до визнання?
– Що тут розповідати? Мали «на маєтку» старенький трактор ЮМЗ і зернозбиральний комбайн «Нива». Що заробили у перші роки, вкладали у підприємство. Невдовзі придбали трактора Т-150, потім більш потужного К-700. По мірі того, як добирали землю, виникала потреба в новій техніці. Старалися вийти на нормальний комбайн, що має подрібнювач, культиватор для складного обробітку ґрунту – оранки чи дискування. Так будували собі плани.
з архіву редакції газети "Голос народу"
Коли настали більш-менш нормальні умови кредитування, придбали користованого комбайна Claas, новий John Deer з’явився лише років п’ять тому. На даний час маємо три нових комбайни, сучасний обприскувач, два колісних трактори John Deer і Challenger на гусеницях. Останній виконує основний комплекс робіт з обробітку землі. Навіть складно порахувати, скільки техніки він може замінити, що раніше була задіяна на цьому процесі. Крім того, він не трамбує ґрунт, має нормальне зчеплення гусениці із землею. В наявності одні з найкращих плугів Pottinger, дисколапові культиватори Horcsh та ін.
Звісно, немає сенсу порівнювати врожайність культур, яка була тоді, і тепер. Але не до порівняння й технічне оснащення. Кожна техніка, яку ми брали, сповна себе окупила. За тим йшло підвищення врожайності і менші затрати.
– Пригадується, Ви одним з перших в районі стали застосовувати новітню технологію обробітку ґрунту.
– Це називається Strip-till – щось середнє між класичною технологією та нульовою. Вона поєднує в собі обробіток ґрунту смугами з одночасним внесенням добрив. При цьому трактор проходить лише в один слід, тобто менше затрат мотогодин, економія дизпалива. Сім років ми її втілювали, однак вирішили відмовитись від неї, залишивши тільки на ріпаку. По певних культурах не могли досягти високої врожайності, була забур’яненість паростків, де не відбувалося механічного знищення. Я вірив у ту технологію, мені імпонували економія коштів, та й екологія також. Але час примусив переосмислити і ми здебільшого повернулись до традиційного обробітку ґрунту.
– Кажете, починали зі ста гектарів, а зараз скільки маєте в обробітку землі?
– Нині господарюємо на 1730 га. Це чотири села: повністю Шманьківці і частково Шманьківчики, Пастуше і Швайківці.
– Є такі працівники у господарстві, що з Вами розпочинали?
– Тих, що з першого дня, уже немає. Та нас тоді було тільки п’ятеро: я з дружиною і троє механізаторів. Дехто вже на тому світі. Гонта Іван помер два роки тому, Друк Юрій спочиває. На пенсію вийшли Мирослав Хрін і Тарас Друк. Проте у декотрих вже їхні діти у нас працюють. Кілька років пізніше прийшов до нас агрономом Ярослав Дмитрів. Сьогодні уже його син Богдан Дмитрів йому помагає.
– Яким культурам віддаєте перевагу?
– Переважно традиційним: ячмінь ярий, озимий, пшениця, горох, соя, кукурудза, соняшник, ріпак, цукрові буряки.
Від останніх, мабуть, на один рік відмовимося, візьмемо паузу, оскільки потрібно оновити техніку. Сівалка чи бурякозбиральний комбайн коштують немалі гроші. Якщо рентабельність буряків далі буде по низу ринку, ми роками не зможемо їх відробити.
– Знаємо, минулого року аграрії були незадоволені ставленням до них з боку цукрового заводу. Доставка сировини не витримувалася за графіком, через що наприкінці сезону техніку з буряками довелося витягати з болота...
– Це один з аргументів, чому ми пішли на такий крок. Усі роботи в полі уже завершені, а нас завжди притримують на кінець, оскільки ми близько розташовані до заводу. Цукрозавод чинить так, як йому вигідно, а ми мусимо планувати свої дії, щоб було зручно нам. Десь немає тієї градації. Скажімо, завод прагне розтягнути сезон з початку вересня до кінця року. Першим у графіку приступати до копання не дуже хочеться, бо за місяць до оптимальних строків збору врожаю ще б приросли коренеплоди. З гектара у нього будуть втрати не на одну тонну. Останнім теж невигідно, бо йдуть уже природні втрати. Тому, хто перший чи останній доставляє сировину, мав би отримати більшу плату за недоотримання врожайності. Допоки цієї градації не зроблять, не буде зацікавленості у фермерів в посівах буряків.
Немаловажний фактор – яка ціна складеться на цукор. Є побоювання, що нас можуть не пустити на європейський ринок. Найбільший опір ми відчуваємо з боку французьких фермерів, які забезпечували європейський ринок відсотків на 80-90. Для них ми стали конкурентами й вони нам не дуже раді.
з архіву редакції газети "Голос народу"
– Ви завжди вирізнялися серед інших аграріїв своїми новаторськими підходами: використання дронів при обробітку посівів, першими в районі, ще задовго до війни, придбали Starlink...
– Ситуація нас зобов’язувала. Коли почали часто вимикати світло, це стало нам у нагоді. Квадрокоптери у наш час застосовувати теж стало непросто, потрібно багато погоджень, аби підняти в повітря. Війна...
– Скажіть, як Вам працюється в умовах воєнного стану?
– У перший рік війни ми були змушені багато продукції реалізовувати за кордон. Сою відправляли в Італію і частково у Польщу. Пшеницю, кукурудзу та ріпак продавали в Румунію значно нижче, ніж до війни. А 2023-й взагалі став катастрофічним за цінами на всі культури. Ще й світова тенденція цьому сприяла. Ми перебували у невідомості, шукали, куди збути, бо розуміли, що підійдуть жнива і потрібно десь зберігати новий врожай.
Минулий рік виявився за цінами відносно кращий. Якщо у 2023 р. продавали зернові нижче собівартості, то минулоріч уже мали непогані прибутки. Не такі, звичайно, як у 2021-у, але не до порівняння з двома попередніми роками.
Чимало людей зі села пішло на війну, однак це не надто позначилося на підприємстві. У нас всі люди пораховані – всього 25-26 працюючих разом з бухгалтерією. Кожен відповідає за свою ділянку роботи. І коли випадає хоча б хтось один, уже є проблема. Добре, що держава зрозуміла, які можуть бути наслідки, коли заберуть на війну всіх задіяних у с/г. Тоді настане колапс. Адже що може бути гірше, крім війни, звісно, – тільки голод.
– Це запитання намагаємося задати кожному керівнику-аграрію: яким Вам бачиться завтрашній день в аграрному секторі економіки?
– Удосконаленню немає меж. У сільському господарстві постійно відбуваються зміни, впроваджуються новаторські підходи. Зі свого боку і ми стараємось навчитись чомусь новому, постійно експериментуємо. Однак не надто бачимо перспективу свого росту, оскільки досягли уже певного рівня. У подальшому наша мета – визначитись, куди йти далі. Можливо, пробуватимемо себе у переробці продукції. Сьогодні час такий, що нелегко щось починати, доходи не ті. Тож наразі накопичуємо сили. Дасть Бог, війна закінчиться, тоді конкретно прийматимемо рішення.
Розуміємо, що внутрішнє споживання дуже впало, потрібно більше орієнтуватися на експорт. Однак, як я уже казав, за кордоном нас як зі сировиною, так і переробкою не дуже хтось чекає. Тому шукаємо «золоту середину», яка б дозволила нам освоїти нові напрямки.
– Днями минуло 25-річчя ПАП «Паросток». Як відзначили срібний ювілей?
– Доволі скромно. Виплатили працюючим грошові премії, не забули й про наших пенсіонерів. Особливих урочистостей не робили. Тож принагідно хочу подякувати пайовикам, яких близько семиста, що довірили нам свої паї. Вони – основа нашого бізнесу, адже ми працюємо на їхній землі.
Кажу щиро: головне наше надбання за 25 років діяльності – це колектив. Вдячний людям, що вони так само мені повірили. Кожен знає, що він важливий для мене. Ми – як одна велика сім’я.
– І наостанок, не можу втриматися, аби не запитати про це: хто таку назву господарству придумав?
– То була моя ініціатива. Паросток – означає постійний ріст. Це відповідає моєму кредо: не можу стояти на місці, постійно прагну розвиватися, будувати плани на перспективу. Гадаю, ця назва сповна нам відповідає.
Що ж, побажаємо керівнику Є.М.Шкабару і працівникам ПАП «Паросток» високих врожаїв, сміливо йти вперед, щоразу досягаючи своєї мети, та насолоджуватися щедрими плодами хліборобської праці. І «прорости» не лише «срібними» 25, а й «золотавими» 50-ма дорідними стеблами паростків.
