Автор вищезазначеної публікації Максим Кушнір пише, що «…Біля парку імені Івана Франка, стадіону «Харчовик» та на вулицях навколо них з’явилась зграя безпритульних собак». Ситуація наступна. На території стадіону «Харчовик» п’ять років жили дві руді собачки. Стерилізовані, вакциновані волонтерами нашої спільноти.
Решта собак домашні. Господарі знімають з ланцюгів і випускають на вулицю. В більшості, голодних. Це не зграя безпритульних. Цитую автора: «Люди очікували, що влада відреагує: або відловить агресивних тварин, або хоча б забезпечить їх контроль, вакцинацію та стерилізацію». Що?! Повторну рижуль? Чи домашніх тварин? На рахунок відлову. Куди має їх вивезти місцева влада? І навіщо, коли вони роками живуть на стадіоні. Фінал цієї історії таки настав. Рижуль, нормальних контактних собак, уже немає...
Тепер на рахунок агресії собак. Я є волонтером спільноти сім років. Поштовхом до таких дій стало те, що знайшла виснажену вмираючу собаку в посадці. Тих очей я не забуду ніколи. Куди я звернулась? Звичайно, до волонтерів. Собака вижила. А я їздила її годувати, бо ці люди, ангели на землі, кинули клич. Через руки волонтерів за цей час перейшло тисячі собак: дорослих і цуценят. Ніколи собака не загресує перша. Тільки у відповідь. Це не обов’язково має бути та сама людина. Моя порада: коли проходите повз собаку на вулиці, подивіться їй в очі. Тварина не відверне погляду. І багато чого ви там побачите. Не соромтесь погодувати. Для вас це ніщо, а для неї ціле життя.
«Я не річ! Я не ганчірка! Не кидай у мене камінням – це дуже боляче. Не бий мене – я відчуваю. Не прирікай мене на смерть – я хочу жити. І знаєш... іноді здається, що саме я більше Людина, ніж ти» (з просторів Інтернету).
Оксана ГРИПА, волонтер спільноти «Чортків. Безпритульнітварини «Chortkiv homeless animals»
