Викладач за фахом, кандидат історичних наук за науковим ступенем, поет, мандрівник, мрійник та філософ за станом душі, він ще й низку літ є одним з найбільш активних позаштатних авторів газети Чортківського району «Голосу народу». Його виваженому слову властива заглибленість у сутність болючих проблем, прагнення добратися до істини, спопелити й затаврувати побачені негаразди. А душі тонкого й чутливого лірика до снаги подорожувати всіма усюдами, всотуючи найтоншими фібрами мерехтіння зірок, млість ранкового туману, втаємничене мовчання ялиць… Плюс до всього переліченого, наш колега за приналежністю до Національної спілки журналістів України ще й володіє справді унікальною домашньою книгозбірнею.
Фото: з архіву Ярослава Дзісяка
Розповісти про неї був намір давно. Якраз тепер вдало склалися пазли. Лиш погляньмо: лише кілька днів поминуло від 24 травня – Дня слов'янської писемності та культури, коли згадуємо імена просвітників, творців кириличної абетки, перших перекладачів богослужбових книг слов'янською мовою братів Кирила та Мефодія. І вже зовсім близько – професійне свято тих, хто видає книжки та їх розповсюджує. Одне слово, у травневі дні наприкінці місяця – повне торжество її величності Книги.
Здивовано і навіть трохи ошелешено роззирнувшись по трьох (!) кімнатах будинку, де розміщена домашня бібліотека п. Ярослава, починаємо запитувати, акцентувати, аналізувати. Спробуймо укласти ту почасти спантеличену бесіду в форму інтерв’ю. Отже…
Історична домінанта
– Насамперед – чи не найсуттєвіше: скільки примірників налічує бібліотека?
– Ще два роки тому, коли формував електронний файл книжок, тоді було не менше півтори тисячі. Але це деякі книжки вмістом по 70 сторінок, а деякі – по 700-900. Словом, від і до.
– А які галузі знань охоплює представлена література?
– Одразу можу сказати – історія. Історія України, всесвітня історія, політологія, культурологія, психологія. Звичайно, філософії багато. Також релігієзнавство. Історія теж поділяється – антична, Середньовіччя, Нового часу. Окремі полиці – по Першій світовій та Другій світовій війнах. В європейському світовому контексті і, зрозуміло, історія України. Мабуть, ще соціологія є частиною підбірки. Отож, головною мірою – ця тематика, яку назвав. Також історія України – і до періоду перебудови 90-х років, майже сучасні політичні процеси. Також економіка. Ну і практика також.
– А що все ж переважає, скажімо, кількісно?
– Якщо підсумувати, мабуть, таки історія. Хоча до історії можна багато що віднести. Наприклад, історія політологічної думки з одного боку, політологія з другого боку, що також історія. Так само і з філософії: окремі підбірки з історії Середньовіччя чи античності – ніби філософія. З другого боку – теж історія. Адже історія загалом – дуже широке поняття.
– А от цікаво: бібліотеку складають тільки книжки чи ще й періодичні видання?
– Звичайно, також є й періодика. Упродовж цього періоду – з кінця 90-х і до тепер – щось передплачував, щось купував. До прикладу, газети «Загадки історії», «Таємниці ХХ століття» – раніше вони були російськомовні, тепер видаються в перекладі. Також відома колись «Интересная газета» – історія та містика. Отакі є блоки. Наскільки випадала можливість – «Визвольний шлях», то вже 90-ті роки. Деякі навіть еміграційні видання була змога надбати. Щодо періодики, яку зберігаю, то сюди належать і ті наукові видання, збірники, в яких я друкувався ще від початку навчання в аспірантурі, власне, вже це ХХІ століття. Чи участь у конференціях, де брав і беру, – це також наукова періодика. І до періоду з політологічної теми – деякі газети чи журнали, які передплачував або купував.
Фото: з архіву Ярослава Дзісяка
Набуток трьох десятиліть
– Відколи започаткована Ваша бібліотека? Так би мовити, стартова межа накопичення.
– Немає якоїсь конкретної дати. Нехай це мої старші класи школи – 10-11-й. І вже тоді осідало щось з наукової теми – непересічної, непопулярної. Наскільки пригадую, «Фактор Майя» придбав у чортківській невеличкій книгарні біля теперішнього ТЦ «Континент». У знаній ще з далеких радянських часів центральній книгарні міста, де нині аптека «Подорожник», – і там, звичайно, купував багато що цікавого. Якщо говорити про якісь початки підбірки, це – половина 90-х років.
– Отже, плюс-мінус тридцять років назад?
– Так, близько трьох десятиліть.
– Ярославе Ігоровичу, проведімо наших читачів Вашою бібліотекою віртуально: скільки місця в будинку займають стелажі та полиці?
– Одна кімната цілком заставлена ними. В іншій – окремі полиці, там художня література. Ще в одній кімнаті – суто наукові книжки плюс ті, що не вмістилися у перших двох згаданих. Щось є й на стриху: переважно книжки художнього змісту радянського періоду. То період ще мого дитинства.
Фото: з архіву Ярослава Дзісяка
Вмістилище не одної мислі
– А наскільки рухлива Ваша бібліотека?
– Деякі книги цілковито прочитав, щось підкреслював – потрібне чи що може згодитись для використання. Деякі придбав – переглянув, щось підкреслив. Фрагменти з деяких дійсно прикладаю до якоїсь теми, де це потрібно. Залежить від часу, від натхнення, від настрою, чесно кажучи.
– А чи є доступ до такої скарбниці знань ще комусь, чи хтось ще має змогу користуватися?
– Так-так. Не те, щоб часто, але є таке.
– Скільки книжок у Вашій бібліотеці суто авторських?
– Мало, я б сказав. Одинадцять – творчих: збірок, куди входить поезія, проза, словом, такої тематики. Гадаю, тут варто внести поправку: залежно, що вважати книжкою. Чи то монографія на 260 сторінок, чи видання малого обсягу. До прикладу, короткий хронологічний довідник «Не Конотопом єдиним» (козацькі перемоги над московським військом) – маленьке видання, формату А6. То таких є близько десятка.
– Чи є поміж інших і подарункові видання? І від кого?
– У більшій мірі це зводиться до обміну своїми творами з колегами по перу, по клавіатурі – це так само поезія, проза. Деякі наукові – також: хтось мені подарував, комусь я.
– Пане Ярославе, запитання щодо бібліотечних атрибутів. Книжкові стелажі – не такі вже й поширені чи типові меблі. Вам пощастило десь придбати їх чи довелось виготовляти на замовлення?
– Слушне зауваження. Так, і полиці, й стелажі виготовлені на замовлення. Попередньо проводились заміри – довжина, ширина, висота, враховувалось місце розміщення. Роботи виконував відомий у Чорткові майстер Григорій Опацький, батьків приятель.
Фото: з архіву Ярослава Дзісяка
Захоплення в різних іпостасях
– Читачі «Голосу народу», а надто прихильники газети, добре знають з неодноразових попередніх публікацій, що Ви – багатогранна особистість. І що захоплень у вас – купа. Захоплення книгами поміж інших – яке за чисельністю?
– Не беруся визначати, чи то перше, чи друге, чи сьоме. Принаймні – одне з визначальних. От буквально днями побував у Львові. Падав дощ, тож книжковий базарчик біля Івана Федорова не функціонував. І це, здається, єдиний випадок, що я не привіз звідти жодної придбаної книжки. А захоплення – це боністика, вона таки на першому місці, також нумізматика. Ті ж самі поштові конверти різних часів. До речі, ось буде Міжнародний день музеїв найближчим часом (18 травня, а ми розмовляли 17-го – Авт.), то теж підбираю зображення музеїв на конвертах. Далі, безумовно, – моя любов до тварин. Безпритульні – особливо болюча тема. Ще, мабуть, мандри, бо, як пригадуєте, попередній літературний псевдонім (можливо, і тепер) – Дорожний. Навіть як доводиться десь їхати, до прикладу, до Києва на якісь медичні обстеження, то повертаюся звідти додому через Львів, Івано-Франківськ, Луцьк, Хмельницький, Кам’янець-Подільський. Тобто щоб при нагоді скористатися змогою щось нове пізнати, пригадати, відтворити. Ще серед захоплень – природа в широкому сенсі: побродити пагорбом недалеко від мого дому. Чи то лісом, чи біля якоїсь водойми. Ще щось трохи – хай голосно буде сказано, але теж захопленням є фотографія. Тобто бажання зафіксувати на фото різні явища, те, що привертає увагу. Зрозуміло, фотографування тепер і сорок років назад – зовсім різне, але все ж таки тут пригадую цитату Гете про мить, щоб зупинилася, бо вона прекрасна.
Фото: з архіву Ярослава Дзісяка
– Насамкінець – начебто підсумовуюче: конкурентоспроможність книжки на тлі масового засилля Інтернету. Може, звучить трохи банально, проте достоту вписується у тему нашої бесіди.
– Як на мене, все залежить від людини. До прикладу, хтось не любить книги чи не любить читати. Не думаю, що він буде читати якусь електронну книгу. Так чи інакше – конкуренція залишається. Безумовно, різниця є. Я та й мої знайомі чи то наші спільні знайомі погоджуються: от книга, взяв її в руки, розкрив. Нова чи не нова, так чи інакше, та вона зберігає певну ауру. Навіть той запах, дотик, можна щось підкреслити в книжці. Можна вдатися до цього незалежно від наявності світла чи електричного заряду, чи ще якихось необхідних компонентів. Чи взяв з собою в дорогу, розкрив у поїзді. Чи ще щось в такому сенсі. Тобто цей матеріалізований аспект, що спадає на думку, він є, мабуть, і буде, як би там не було. Популяризація чи засилля електронних джерел, чи як ще сказати – все одно книга має і буде мати свій магніт. До речі, деякі студенти також дотримуються цієї думки. Хоч серед них і дуже поширені айфони, найсучасніші ґаджети, але книга піднесена до особливого рангу.
