Мова про нашого земляка родом з селища Нагірянка, якому на свої 66 літ вже судилося уславитись не лише численними науковими працями, а й створити поетичний гімн вишиванці та віршовану оду бухгалтеру.
Зазвичай стверджують, що там, де владно панують цифри, ніяк не приживеться поетична строфа. Чи й ноти. Натомість понад пів сотні віршів Василя Дерія покладено на музику. І це справді феноменально.
Фото: з доробку Василя Дерія
Василь Антонович – науковець в галузі бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту. Його путівець до вершин науки стелився впродовж чотирьох десятиліть. Адже саме в цьому часовому відтинку вмістилося навчання в Копичинському технікумі бухгалтерського обліку, на економічному факультеті Української сільськогосподарської академії, в аспірантурі при Київському інституті народного господарства та докторантурі при Тернопільському національному економічному університеті. Наразі він – доктор економічних наук, професор кафедри обліку і оподаткування Західноукраїнського національного університету (ЗУНУ), академік Академії економічних наук України. Почесний професор ЗУНУ. Автор (вдумаймось у цифру) 310 наукових та навчально-педагогічних праць – окремі опубліковані в Болгарії, Казахстані, Литві, Індії. Останніми роками вийшли з друку навчальні посібники авторства професора В.Дерія «Облікові наукові школи» (2021) і «Організація обліку та податкове планування» (2022). Готується у співавторстві навчальний посібник «Наукові теорії бухгалтерського обліку», що незабаром (цьогоріч) має побачити світ.
Однак професорсько-викладацька, наукова праця – то лише одна грань його таланту та одне крило душі. Поезія, як невід'ємний стан почувань, веде пана Василя ще й цією життєвою стежкою від юнацького віку. Знову трохи статистики. Василь Дерій – автор збірки віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику» (1996), збірників пісень «Мамині турботи» (1997 та 2003, у співавторстві з українським кримським композитором Віталієм Лазаренком), поетичної збірки «Пора каштанового цвіту» (2001). Друкувався в журналах «Київ», «Дністер», «Тернопіль», «Борисфен», «Дзвіночок», літературно-мистецьких альманахах «Курінь», «Верховина», «Подільська толока», газетах «Літературна Україна», «Літературний Львів», «Русалка Дністрова» тощо.
Фото: з доробку Василя Дерія
Представлена цьогоріч добірка поезій нашого земляка до літературного альманаху «Подільська толока»-2025 має загальну назву «ЗСУ здолає злорашизм». У тих віршах – симбіоз то жорсткої, навіяної викликами часу публіцистики; то бентежного розкрилля душі в почуваннях віри, надії та любові; то пророчого прекрасного завтра для України – після всіх утрат і страждань.
Не лише педагог, не лише поет, а ще й – літературознавець. Адже наш земляк свого часу опублікував у періодичній пресі низку літературознавчих статей про творчість відомих письменників Богдана Бастюка, Іванни Блажкевич, Романа Вархола, Володимира Вихруща, Ірини Дем’янової, Василя Драбишинця, Петра Сороки, Василя Тракала та інших. Призер обласного літературно-мистецького конкурсу «Голос серця» (1998, 2001), обласного конкурсу пам’яті Володимира Вихруща (2002), лауреат Всеукраїнської літературно-мистецького премії ім. Іванни Блажкевич (2001) – це теж про нього. Тобто суцвіття творчих звань та літературних відзнак – справді надзвичайно пишне: ціле гроно.
Фото: з доробку Василя Дерія
У 2014-2017 рр. був головним редактором збірника наукових праць Тернопільського національного економічного університету «Економічний аналіз». Від 2015 р. і дотепер – заступник головного редактора наукового журналу Західноукраїнського національного університету «Вісник економіки».
Якось автор надіслав мені в месенджер свого «свіжого» акровірша з відповідним коментарем: «Економічний потенціал України невичерпний, люди працьовиті. Бракує нам єдності та відповідальності на виборах».
У часі ж нашої попередньої бесіди, що започаткувала газетну публікацію, шість років назад, Василь Антонович з легкістю в голосі, пригадую, озвучував просто неймовірну цифру: на його слова тоді було написано майже 50 пісень (музика Віталія Лазаренка, Зіновії Присухіної, Василя Подуфалого, Миколи Болотного, Миколи Ведмедері, Лесі Олексюк, Миколи Шамлі, Софії Яремій). Тепер, звісно, цифра зросла. І особливе захоплення поміж створеного останнім часом викликає пісня «Фінанси – не гроші». От поміркуймо разом: ну як можливо таку «банальщину», як гроші, кошти, зрештою, фінанси, опоетизувати, ще й надавши відповідної милозвучності, аби закортіло заспівати? Чудеса та й годі, що не кажіть! А втім – вчитаймося.
Небайдужим давно відомо,
Що фінанси – це, власне, не гроші,
І вони виглядають вагомо,
Коли справи у вас хороші.
Приспів:
Фінанси, великі фінанси.
Для когось, звичайно, романси.
А для нас вищий клас, вищий клас!
А для нас вищий клас, вищий клас!
За фінансами – добрі стосунки,
Що виблискують сріблом монети,
Та в паперах складні візерунки,
Людей видатних портрети.
Приспів.
У фінансів серйозні впливи.
Боротьба не на жарт, до крові,
А великі даних масиви
Відкривають дорогу змові…
Приспів.
Та фінансів боятись не треба,
Хоч дощу тут бракує та зливи.
На порозі високого неба
Дозрівають фінансові ниви.
Приспів.
Із задоволенням послухала аудіозапис цієї пісні. Звучить, скажу я вам, весело, оптимістично та оригінально. Здається, нам достоту потрібні в нинішньому нелегкому житті й ось такі моменти. Зрештою, тема фінансів споконвіку дуже серйозна та мегавизначальна в економічній сфері життєдіяльності. Тож їй годиться віддати належне.
А нашому землякові в його 67-му осінь побажаймо наснаги та натхнення, не збавляти темпів набутого роками працелюбства і плідно творити, творити, творити у науковій царині та на поетичній стежці.
