«Пйосенка о Чорткове, далекім і коханім…»: ретропогляд через століття

Анна Блаженко Журналіст

13 квітня 12:31

Полинула неймовірного чарунку пісенна мелодія – на такій грані душевності, що аж зашкалює. Відразу, один за одним, почали змінюватися відеокадри, де «оживають» в буквальному сенсі персонажі ретросвітлин – цілком реальні, родом – з першої чверті минулого століття. І мене, що називається, «накрило» – цілковито, з головою, аж до плачу. «Пйосенка о Чорткове, далекім і коханім…». Відеоролик тривалістю трохи більше, як дві з половиною хвилини, неймовірно ранить і водночас гоїть душу. Насамперед тих, у кого всі її почування від колиски настояні на особливому трунку чар-зілля з цієї дивної за сприйняттям місцини, що зветься материзною: затишної долини на берегах тихоплинного Серету та пологих пагорбів навкруги.

Автор: скріншоти з відео Максима Огородника

«Цей кліп створив за два дні»

Вже під завісу нашої розмови з «винуватцем» численних пристрастей надовкіл та з приводу його дітища, що так полюбилося користувачам соціальних мереж, – любителем-краєзнавцем, збирачем історичних цікавинок про рідне місто, чортків'янином від народження Віталієм Шевчуком я пристрасно допитуватимусь, звідкіля в людей такий шал чуттєвості. Та спершу ми віртуально зазираємо до витоків, докопуємось до начал: звідки, навіщо, в який спосіб?

скріншоти з відео Максима Огородника

Пісня про Чортків

Багато міст мають пісні свої –

Має Варшава, має Краків, має Львів.

Чому не має її мати місто моє –

Улюблений понад життя Чортків!

Ця пісня, ця одна єдина,

В ній виливаю тугу свою в світ,

Десь на Міцкевича вона починається

Спогадами прожитих там літ!

Приспів:

Пісня про Чортків –

Далекий та коханий,

Про який мрію постійно

І щоночі бачу у снах.

Пісня про Чортків,

Серетом підперезаний,

Захований в тихому яру

І білих заснулих туманах.

Як хотів би пройтися по Міцкевича

Від базару до парку над Стінкою.

Звідти чарами міста захоплюватися

І споглядати на обидві Вигнанки.

Потім блукати по Чорткову Старому

Або в замкових руїнах помріяти,

Біля «Блимці» постояти пару хвилин

З колегами «на бантах» ляси поточити.

Приспів.

Євгеніуш СВЯТКОВСЬКИЙ, Краків, 1943 рік

Переклад Мар'яни ЯВОРСЬКОЇ

Виявляється, в рік 500-ліття нашого сивочолого міста, 2022-го, польський журнал «Голоси подолян» у своєму № 14, під рубрикою «Спомини сердечні про Чортків», і помістив «Пйосенку о Чорткове» авторства Євгеніуша Святковського. Місце та час її створення – Краків, 1943 рік.

скріншоти з відео Максима Огородника

Потрапила та публікація перед очі пана Віталія – звідтіля все й закрутилося. «Поставив, – каже, – за мету, використовуючи ШІ (штучний інтелект), створити пісню». Цьому до певної міри «посприяло» те, що Віталій Шевчук, фахівець в галузі ІТ-технологій, не володіє нотною грамотністю (бо ноти в журналі теж були). Проте вирішив поекспериментувати – передусім задля цікавості.

– Використовуючи спеціальний ресурс, вставив текст, задав стилістику: ретро, музика 20-х років ХХ століття, – розповідає п. Віталій. – Отримав два варіанти: перший відразу ж сподобався, а другий я відкинув. А далі вирішив: пісня піснею, та для сприйняття теми треба накласти її на певний відеоряд. Маючи багато фото чортківської шпацерівні, вибрав з-поміж них ну дуже маленьку частинку.

Ось тут, мабуть, варто втрутитись і мені зі своїм коментарем. Означення «Чортківська шпацерівня» п. Шевчук запровадив, озвучивши його на загал 7 червня 2022 року. Тобто – напередодні пів тисячолітнього ювілею Чорткова, коли опублікував на Facebook-сторінці групи «Чорткову – 500» пост з низкою ретросвітлин. Більшість з них тепер і увійшла до захоплюючого відеокліпу, про який мова.

Фото: скріншоти з відео Максима Огородника

– Процес цей творчий і тривалий, – розповідає. – Одне фото ШІ «оживляє» упродовж години-півтори (а в кадрі виходить якихось п'ять секунд). Довге очікування вимагає неабиякого терпіння. Буває, прочекав, а результат – не той, доводиться починати спочатку. Та все одно цей кліп я зробив за два дні: скомпонувавши все докупи, наклав музичний супровід, підписав субтитри…

У кліпі водночас з портретними мережаться і видові ретросвітлини, вдало підібрані відповідно до тексту.

скріншоти з відео Максима Огородника

Частина «оживлені», інші – статичні. Де йдеться про «білі заснулі тумани», п. Шевчук долучив для ілюстрації фото новітнє, десь 70-х років, авторства Олександра Афанасенка з виглядом на вуличку Носса. «Це фото теж «оживлене, – зізнається, – листя ворушиться , наче вітер віє гілками дерев».

Фото: скріншоти з відео Максима Огородника

Звіяні вітрами епох

– А чому саме 20-і роки минулого століття означувалися в попередньому завданні штучному інтелекту, якщо пісня датована 1943 роком? – запитую автора відео.

– Той, хто написав її, Євгеніуш Святковський, напевно, опинився у Кракові через перипетії Другої світової війни. І всю свою тугу за рідним Чортковом вилив у поетичні рядки. Може, то були й 30-ті роки, хтозна. Але ретро 20-х більше підійшло – з першого разу. Польська музика 30-х виявилась більш джазовою і не відображала настрою, закладеного в тексті, – чую у відповідь.

У численних коментарях, якими «обростає» відеокліп і в авторській публікації, і в поширеннях тих, кому він ліг на душу, дехто писав і пише, що хотів би жити у ті часи, що й наші предтечі. Мовляв, ось вони – веселі, усміхнені, вдоволені дійсністю. «Я відповів, – коментує пан Віталій, – що мине ще певна сума літ – і майже всі ці люди зникнуть в горнилі Другої світової війни, а їх стиль життя збережуть лише ці світлини. Тому живіть сьогодні, лише у ваших власних силах змога відродити естетику і смак часу в своєму житті».

скріншоти з відео Максима Огородника

Врешті-решт, скільки людей – стільки й думок. Когось коробить власне польський варіант прояву любові до нашої материзни з-поміж чортків'ян першої чверті ХХ століття. І з цього приводу у мого співрозмовника є доладна відповідь. «Чортків був сплавом різних народів – українців, поляків, євреїв, німців, вірмен, липован. Тому в нашій мові багато полон-, герман- та інших -ізмів. Земля належить тому, хто її любить і обробляє, а країна – тому, хто за неї воює і боронить», – вважає він.

– На цих фото більшість євреї, є одна полька і четверо українців, – коментує .– Але об'єднує їх спільне: вони любили Чортків і виливали свою тугу за ним кожен на своїй мові, я просто знайшов одну із забутих тих пісень.

скріншоти з відео Максима Огородника

Ще мить – і душа щемить

В унісон пригадуємо один з коментарів до кліпу, де хтось висловлює щирий жаль. Мовляв, мій батько помер і вже не почує пісню про свій коханий Чортків. Про Серет, де колись, за минулих давно часів, купався. І що незадовго до смерті він забув про багато речей, але про Чортків пам’ятав завжди.

Звісно, такі слова особливо зворушують. І про Серет зокрема – у пісні Чортків ним підперезаний (як образно мовлено!). Мабуть, варто закцентувати увагу й на стрічці «хотів би пройтися по Міцкевича від базару до парку над Стінкою». Хтось з-поміж сучасників запитував і про це: чому, мовляв, до міського парку слід простувати вулицею С.Бандери (колишня Міцкевича), а не в інший зовсім бік?

скріншоти з відео Максима Огородника

– Де тепер парк, колись було поле, – пояснює В.Шевчук. – А міський парк у 20-30-х роках минулого століття знаходився вище нинішнього пологового будинку – тодішньої «Каси хворих». Звідтіля, з пагорба над Стінкою (урочище), можна було залюбки милуватися видом на обидві Вигнанки – Горішню та Долішню. Старий Чортків, до слова, лежав в районі синагоги. Готель «Блимця» – навпроти костелу, де зараз магазин побутової техніки Нью-Вінд. – І додає, що таке відкриття зробив для себе, зустрівши в Інтернеті фото, зроблені свого часу з німецького бомбардувальника. І що там добре проглядаються згори паркові доріжки.

Ось тут і вдаюся до спроби почути від автора цього навдивовижу щемливого творіння його думку: чому, звідкіля все ж цей симбіоз почуттів? І то настільки масовий, типовий як для 80-літніх, так і 30-річних? «Пйосенка о Чорткове»... Так, для своїх дітей він – рідний батько: і отих наших предтеч, що «шпацерують» знайомими вулицями, хоча в іншому часовому вимірі; і для нас, нинішніх. «О Чорткове далекім і коханім...». То й стосовно сучасників-чортків'ян, розвіяних сьогодні по світу у вирі війни. І все ж Чортків задумливо й терпляче чекає своїх дітей з доріг близьких і далеких, готовий обняти, пригорнути, надихнути неповторністю рідного гніздечка...

скріншоти з відео Максима Огородника

– По-перше, наскільки досконалим не був би штучний інтелект, все ж пісню створила людина, яка дуже тужила за Чортковом. Згадувала, бачила в снах. І – передала свій біль. Оті всі нюанси про сокровенні куточки рідного міста, що відклалися в пам’яті, – ніякий ШІ про це не знає. Хоча, володіючи закладеними всередині себе законами музики, відповідними тембрами чи то жіночого, чи чоловічого голосу, штучний інтелект підібрав справді ідеальний варіант. Тому й вийшло так життєво. Плюс «оживлення» раритетних фото – і резонансна хвиля піднялася догори. Звідси й настрій, і потік чуттєвості, і навіть сльози…

На додаток я поділилася з п. Віталієм свіжим віршем (призабутим романсом) на цю ж тематику одного з позаштатних авторів Чортківської районної «Голосу народу».