Майже два роки минуло з часу виходу в світ першого тому історії нашого міста авторства відомого журналіста і краєзнавця, редактора газети «Вільне життя плюс» Петра Федоришина «Світло і тіні чортківських замків». Книги, що стала справжнім бестселером, як дехто її називає – біблією Чорткова. Адже автор, досліджуючи архіви в Україні та за кордоном, змусив нас по-іншому поглянути на давню минувшину 500-річного міста. Як виявилось, чимало фактів було перекручено чи викладено неправдиво, оскільки досі ніхто так скрупульозно, звертаючись до оригінальних документів, не брався за вивчення історії містечка над Серетом.
Книга про Чортків, як автор зазначав у часі презентації І тому влітку 2019 року, задумувалася трилогією. Тож у четвер, 15 квітня, представив довгоочікувану її другу частину, у півторагодинному монолозі розповідаючи чортків`янам, котрих зібралося близько півсотні у залі готельно-відпочинкового комплексу «Гетьман», про що ця книга, що у ній нового ми зможемо довідатись.
Міститиме видання 1100 сторінок, але й цього виявилося замало, мовить пан Федоришин, і два розділи – про розвиток просвітництва, соціальні й національні рухи у Чорткові, увійдуть вже до третьої заключної частини.
Охоплює вона період з 1772-го по 1918 роки, тобто з часу першого поділу Польщі й до кінця перебування наших земель під австрійською окупацією. Однак книга, зазначив автор, не обмежується якимись хронологічними чи історичними рамками, оскільки базується на людських долях.
Містить велику кількість ілюстрацій. У ній використано багато листів – у цьому її особливість. Лише з архіву останнього власника Чорткова Гієроніма Садовського автором перекладено близько двох тисяч листів. Тому в якійсь мірі ця книга – епістолярний роман.
«Перший розділ «Хай святиться ім`я Твоє», – коментує зображення на екрані майбутньої книги Петро Федоришин, відкривається церквою Покрови Пресвятої Богородиці на Вигнанці. Гортаючи сторінки далі наступного розділу, ми бачимо першого депутата Галицького сейму від Чорткова Івана Карпинця (1861 р.). А так виглядали печатки цісарсько-королівських староств, перші чортківські марки, поштівки, листівки...»
До речі, Чортків, Старий Чортків і Вигнанка ще на початку ХХ століття були трьома різними адміністративно-територіальними одиницями. У першому переважали євреї, двох інших – відповідно поляки та українці.
У книзі міститься список усіх повітових старост, найпомітнішою фігурою серед яких автор відзначає Станіслава Боднаря, котрий був удостоєний найвищої урядової нагороди Австрії того часу – ордена Франца Йосифа. У Чорткові таких людей було лише двоє: крім нього – Людвіг Носс.
Наводиться перелік всіх підприємств, які були на той час у місті. Близько 100 осіб: хто чим займався, що виробляв, чим торгував. Виявляється, тоді у Чорткові був дуже розвинений середній бізнес.
Цікавим є лист російського урядника з огляду на те, як сприймався Чортків очима нових завойовників. Його дивує, що місто має свою електровню, водопровід, каналізацію і т. д.
Один з розділів присвячений бурмістрам, яких стали обирати у Чорткові, як і в інших 32 містах Королівства Галичини і Лодомерії, з 1866 року.
Першим бурмістром був Леон Чеконський, ополячений українець з Волині. Досить цікава особистість. Друкувався в українських журналах. Брав участь у польському повстанні. Цар Олександр ІІІ особисто підписав указ про його арешт і страту.
Окремо виділено постать Людвіга Носса. Розділ так і називається: «Хто ви, пане Носс?». Багато про нього пишуть неправди, каже П.Федоришин. Будучи бургомістром, зробив дуже багато для міста. Був радником цісаря, мав почесне звання громадянина Чорткова.
Пану Федоришину вдалося встановити його родовід від діда, який носив прізвище Бомів. Згодом український рід ополячився, взявши німецьке прізвище (Носс у перекладі зі старонімецької означає «дружній»). Цікаво, що його батька також звали Людвіг. Саме старший Носс відкрив першу у Чорткові аптеку, а не син-бурмістр, як усі вважають. Встановлено локації двох будинків, де проживав Носс. З цим допоміг місцевий краєзнавець Віталій Шевчук, як і з більшістю інших локацій у книзі.
Помер Людвіг Носс-молодший у Львові в 1913 році. Похований на чортківському цвинтарі, що по колишній вулиці Міцкевича. У проведеному переписі кладовища поляками за 2005 рік значиться і його могила. Однак де вона саме знаходиться – наразі невідомо.
Хрещеним батьком Людвіка Носса був Гієронім Садовський (помер у 1861 р.). Теж надзвичайно цікава постать. У Вигнанському палаці (стояв на місці теперішнього комбінату хлібопродуктів) знаходилось багато картин з колекції Садовських-Борковських, які нині розкидані по всьому світу. Одна з них – «Портрет молодого Ствоша» авторства відомого польського художника Яна Матейка, продана у грудні 2019 року на варшавському аукціоні за 740 тисяч євро!..
"Портрет молодого Ствоша" Яна МатейкаФото: Фотоілюстрація з майбутньої книги П.Федоришина "Таємниці скарбів Садовських"
Ще працюючи над першим томом книги, Петро Федоришин намагався віднайти могилу Гієроніма Садовського. Досліджуючи документи, дізнався, що він був похований у Чорткові на старому цвинтарі (розміщувався нижче тюрми) у родинному гробівці. У 1934 р. це кладовище зруйнували і рештки Г.Садовського перенесли у будівлю монастиря сестер милосердя, на кошти якого його збудовано, де поховали в крипті під церквою.
Один із мешканців Чорткова розповів П.Федоришину такий випадок, що у 1962 р. група військових проводила у монастирі, який їм передали, електрику і випадково натрапила на крипту. Там виявилась труна із рештками Гієроніма Садовського. Біля неї стояла срібна чаша, в якій було згусле вино. Солдати вино порізали і з`їли, чашу забрав собі командир, а труну віддали комунальникам, яку ті перепоховали в одному з гробівців на цвинтарі.
Не так давно гробівець той зруйнувався і у ньому виявили труну Садовського, упізнавши рештки останнього власника Чорткова за золотою нижньою щелепою. Тож автор, користуючись нагодою з присутності на заході міської влади і духовенства, закцентував увагу на тому, що цю відому історичну постать, котра стільки добрих справ зробила для Чорткова, потрібно належним чином перепоховати. Власне, і сам Гієронім Садовський заповідав поховати його у землі, а не в крипті.
Присутній на представлені книги отець Григорій Канак у відповідь на те зазначив, що дане питання уже обговорювалося в єпархії, і в часі відзначення 500-річчя Чорткова Гієроніма Садовського буде перепоховано за християнським звичаєм.
Узагалі, коментуючи кожен розділ майбутньої книги (яких всього одинадцять), автор неодноразово вдавався до розповіді чергової захоплюючої історії. Так, ініціали на вхідних дверях районного суду «ІK» належать Ізидору Козоверу – колишньому власнику даної будівлі, котрий був бургомістром в часі Першої світової війни (помер у 1926 р.).
Чи кому з містян не відоме жіноче погруддя на фронтоні одного з будинків навпроти будівлі теперішнього інституту підприємництва і бізнесу (за австрійського панування – окружного суду)? Належить воно пані Клопцицьовій. Цю жінку, справжнє ім`я котрої Пауліна Клопцицьовська, яка була власницею одного з трьох міських борделів, привіз до нашого міста закоханий у неї президент чортківського окружного суду Анджей Льорек, спорудивши через дорогу навпроти будинок для своєї коханої.
На думку автора, ця двоповерхова будівля, де нині розміщується «Самопоміч», могла б стати чудовим туристичним об`єктом.
Багато хто з нас чув про красу нині вже неіснуючого палацу Борковської-Фрідмана, що розміщувався на місці, де нині знаходиться собор Верховних апостолів Петра і Павла. Навколо палацу розкинувся прекрасний парк, який живився джерельною водою, що стікала з Гнилої балки. За законами фізики, під тиском стічної води у парку струменив фонтан, з-під якого витікала річечка, впадаючи в Серет.
На жаль, історія цієї будівлі доволі сумна: у часі І світової в палаці розміщувалася російська «Дика дивізія», яка його й зруйнувала.
Окрім фотоілюстрацій будинків, яких не стало, автор подає у книзі також перелік будівель, що вже втратили свою архітектурну привабливість, перетворившись на звичайне побутове житло. Узагалі, наголосив, міській раді потрібно більш серйозніше поставитися до архітектури міста.
З книги Петра Федоришина ми дізнаємося, що перший телефонний зв`язок у Чорткові встановлений у 1911 році. Він зв`язував головного лікаря з новозбудованим шпиталем (тепер там пологове відділення міськлікарні). Виявляється, у 1898 році у нашому місті був проїздом Михайло Грушевський. І диваків у Чорткові ніколи не бракувало. Так, один чортківський адвокат поклав на депозит в краківському банку 100 ринських золотих, написавши у заповіті зняти їх через… 325 років. Наразі минуло тільки 120…
Це – лише дещиця цікавого з того, що розповів автор, і звичайно, набагато більше можна буде дізнатись із другого тому книги про Чортків. Тому усіх присутніх цікавило, коли ж нарешті вона вийде з друку?
Петро Федоришин переадресував це питання міській владі. Мовляв, авторський тираж хоч сьогодні можна віддрукувати, однак замовником книги виступила Чортківська міська рада. Є побоювання, що польською мовою вона може вийти навіть раніше, чого б він дуже не хотів.
Зі свого боку, міський голова Володимир Шматько запевнив, що вже у цьому місяці буде виділено певну суму коштів платників податків міста на друк книги. Також буде довидано перший том «Світло і тіні чортківських замків», яку зараз уже неможливо придбати. Тож ми з нетерпінням очікуватимемо у скорому часі презентації «Таємниці скарбів Садовських», яка, як запевняють організатори зустрічі, пройде зовсім скоро (у травні місяці) у доволі незвичному форматі – екскурсій старовинними вуличками і будівлями Чорткова, яку особисто проведе пан Петро Федоришин.
