Усі ми щоденно ходимо затишними вуличками нашого древнього міста і у повсякденній суєті навіть не підозрюємо, які таємниці оберігають ці кам`яні облуплені стіни чи дерев`яні потріскані двері. Практично кожна будівля, кожна пам`ятка мають свою багату вікову історію, яку ми у більшості своїй фактично не знаємо. А відкриваючи її, абсолютно по-новому починаємо дивитися на світ і ще більше стаємо залюбленими у наш Чортків.
Читачі сайту Чортків.City, котрим знайомі наші попередні публікації про представлення і презентацію другої книги про Чортків відомого краєзнавця і журналіста Петра Федоришина «Таємниці скарбів Садовських», напевне, пригадають, що остання попередньо планувалася в якості «живої» екскурсії вуличками старого міста. Однак з певних причин цього не сталося. І яким було приємним здивування, коли пан Федоришин, привізши на знайомство з Чортковом очолюваний ним колектив обласного видання «Вільне життя плюс», запросив долучитися до групи екскурсантів і автора цих рядків. Як-то кажуть: мрії збуваються!
Петро Федоришин розпочав захоплюючу подорож Чорктовом з локації, де, з його слів, усі екскурсії мали б завше починатися. З місця, де колись стояв розкішний палац Борковської-Фрідмана з чудовим парком і розкішними фонтанами, а нині височіє кафедральний собор Верховних Апостолів Петра і Павла.
На жаль, споруда досі не збереглася – знищена російською «дикою дивізією» в часі Першої світової. Однак до нашого часу дійшли рідкісні світлини.
У закордонних мистецьких галереях і у багатьох колекціонерів старовини по всьому світу зберігаються унікальні картини, що колись прикрашали його стіни. Одна з них – «Портрет молодого Ствоша» авторства Яна Матейка (на знімку), продана нещодавно на одному з варшавських аукціонів за 740 тисяч євро.
Останній власник палацу – цадик Давид Моше Фрідман, що був наділений екстрасенсорними здібностями, збудував неподалік палацу синагогу, відому нам як «Нова» – чудову архітектурну культову споруду, яка нині поступово руйнується. І якби підтвердилася наявність його останків у похованні на старому єврейському кладовищі, не факт, що мали б сьогодні у Чорткові другу Умань.
Заклад для убогих – нині церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії і Єпархіальне управління Бучацької єпархії УГКЦ, – теж береже в собі чимало таємниць. Йому дав початок останній власник Чорткова – Гієронім Садовський, вклад котрого у розвиток нашого міста періоду ХІХ століття більший, ніж будь-кого. Буквально нещодавно випадково знайдено його рештки і у наступному році в часі відзначення 500-річчя Чорткова їх буде перепоховано з належними почестями.
На вулиці Степана Бандери (колишній Міцкевича) що не будівля – пам`ятка архітектури. Шкода лишень, що здебільшого їхні фасади знаходяться нині у жалюгідному стані.
Окружний адміністративний суд – зараз приміщення інституту і економічного коледжу.
Навпроти – будинок Пауліни Клопцицьової з гранітним жіночим погруддям над фронтоном, де тепер міститься «Самопоміч».
Трохи нижче - вілла Горбачевського.
Будинок одного з останніх бурмістрів Чорткова Ісака Козовера – нині тут районний суд.
Майже над самою річкою Серет – будинок бургомістра Людвіга Носса, теж легендарної особистості, в часи якого у місті збудовано 150 різних будівель, кожна з яких мала архітектурну цінність.
А ще - Успенська та Вознесенська дерев`яні церкви (як про них кажуть – відповідно найстарший і найкращий храм на Поділлі); стара синагога (у 20-30-х рр. минулого століття у Чорткові, більшість населення якого становили євреї, було понад двадцять синагог); домініканський костел – мабуть, найкрасивіша культова споруда міста; Вигнанський замок ХVІ, який обіцяють заново відродити в рамках державної програми «Великої реставрації»; ратуша з годинниковою вежею тощо.
Недарма гості з Тернополя, багато з яких були у Чорткові вперше, зазначали, що потрібен не один день, аби детально оглянути всі пам’ятки міста. Однак на одній зупинимося детальніше, адже споруда є справді унікальною.
Як повідав колега-журналіст з «Вільного життя», про подібне доводилося чути тільки з історії Стародавнього Риму. Мова – про водозабір «Рудькова балка», збудований австрійськими інженерами у 1901 році, який постачав природнім шляхом воду всьому місту. Він і досі діє – щодоби 700 кубів кришталево-чистої джерельної води надходить з «Рудькової» у наші домівки. Уже чверть століття доглядає за всією цією життєво-важливою для міста господаркою, яка ландшафтом нагадує українська Карпати, залюблений у свою справу чортків`янин Петро Хлуд всього лишень в одній особі. Втамувавши спрагу студеною водицею із глибоких земельних надр, після кількагодинних мандрів і сили не знати звідкілясь взялись!
Одним словом, Чортків – місто настільки багате історично-архітектурними та культурними пам`ятками і рівно настільки ж ще не сходжене туристичними стежками. Чомусь так склалося… Ну і самим чортків`янам не завадило б більше дізнатись про своє місто. Думаєте, ви його добре знаєте, бо мешкаєте тут від народження? Помиляєтесь!
