Оцей непередбачуваний високосний рік, в якому, наче символ фатуму, «збіглися» повтором дві двадцятки, важкий і страшний 2020-й, змушує защораз прискіпливо штудіювати світову історію. Адже відомо, що історичний розвиток зациклений на спіралі – звідси й цілком реальна аналогія. І ось виявляється, що в світовому розвитку найбільш помітні такі пандемії, як «Чорна смерть» (чума) у ХІV сторіччі, холера у ХІХ та «іспанка» у 1918-1920 роках. Бо вони призводили до величезних за обсягом демографічних втрат і трагедій.
Постпандемічний синдром – «золота доба»
Пандемія чуми 1347-1353 років (помітьмо: тривалістю шість років!), відома як «Чорна смерть», досі вважається переломним моментом в історії середньовічної Європи. Хоча, якщо поглянути пильніше, взагалі-то чума не стала тоді новою вразливою хворобою для Європи: адже у VІ-VІІІ століттях так звана «Юстиніанова чума» вже забирала на континенті мільйони життів. Однак відтоді минуло аж шість сторіч – про неї встигли забути. І… Масштаб пандемії «Чорної смерті» справді шокував європейців – адже від хвороби померло близько 20 відсотків населення Європи.
Історіографія зафіксувала чи не найчисленніше нарисів про той горезвісний час. На предмет нинішньої бесіди варто обрати один акцент. Як зазначають кілька джерел, перші роки після пандемії стали воістину «золотою добою». Одні історіографи наголошують передусім на розквіті ремесел, інші – на помітно зрослій демографії. Ключові слова, висловлюючись сучасною мовою, – такі зусилля були притаманні тим, «кому вдалося вижити». Ті, хто вижив, надто цінували можливість жити. Тому-то рясно укладалися шлюби й народжувались діти. Тому-то вектор економічного розвитку різко пішов по висхідній.
Навіщо нам «страшилки»
Пригадую, який спротив викликала подібна аналогія ще десь так близько пів року назад. Та що там – дехто й дотепер бере на кпини порівняння нинішної пандемії, приміром, з «іспанкою». Мовляв, темпи ж у нас нижчі, жертв наразі менше – про яку тоді пандемію йдеться? І навіщо тоді отакі «страшилки»? Навіщо якісь вигадані обмеження, коли маємо слабість ну, може, трішки (на йоту!) загрозливішу, ніж звичайний грип…
Одначе пандемія на те й пандемія, що загрозливо накрила собою весь світ. У багатьох європейських країнах друга хвиля коронавірусу з прогнозу перетворилася в реальність. І бачення засобів стримати її – різне: від майже повного домашнього режиму та комендантської години до закликів просто продовжувати носити маски і мити руки. Найсуттєвішим постає непросте до вирішення «ковідне» рівняння: боротися з епідемією чи зберегти економіку?
Чи з’явилася за пів року різних обмежувальних заходів чітка формула того, як впливають обмеження на захворюваність, з одного боку, та на економіку – з іншого? Очевидно, ні. Урядовці різних країн намагаються діяти точково, щоб скоротити економічні збитки, яких завдає сувора ізоляція. Щоб не дозволити вірусу закріпитися. Щоб навантаження на систему охорони здоров’я не стало нестерпним. І щоб економічні та соціальні наслідки ще одного загальнонаціонального локдауну не виявились надто суворими.
Десять найпомітніших втрат – через COVID-19
Згідно з аналізом провідних економістів та соціологів, весняний жорсткий карантин вже обійшовся українцям аж у десять (!) найпомітніших втрат. Поміж них – щонайперше відчутне падіння ВВП та зростання бідності населення, загрозливе «завмирання» бізнесу і відповідно – зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, ріст безробіття та ін. І на цьому підгрунті – бунти та протести, протести й бунти…
Повернімось в часі на століття назад. Пандемія «іспанки», що накрила світ на початку 1918 року і тривала по грудень 1920-го, за сучасними оцінками, забрала життя 39 мільйонів осіб (у деяких джерелах – 50 млн). Інфікувалося ж 500 мільйонів або близько чверті тодішнього населення світу.
Що й казати, статистика справді вражаюча. Чим обернеться нинішня пандемія – важко передбачити. Доки триватиме? Кому пощастить вижити та дочекатися «золотої доби»?
Задоволення чи безпека?
Тим часом, коли цьогоріч в липні експерти напророчили в Україні до кінця року сім тисяч смертей від коронавірусу, ми жахалися. Згодом, у жовтні, передбачувана цифра зросла до 20 тисяч. І то – в результаті стрімкого зростання кількості хворих: тоді таких виявляли в межах п’яти тисяч щодоби. Нині цифра здолала 16-тисячний рубіж. Померлих наразі понад дванадцять з половиною тисяч. Ось так. До того ж, як не прикро, і Тернопільщина, й Чортківщина не полишають зону тривожності щодо поширення «ковідної» інфекції. Адже тих, кого не обминув коронавірус, маємо на наших теренах вже понад дві тисячі. Цифра «стрибає» – від восьми до 38-ми або й 42-х…
Нині ж тільки й розмов – що про тотальний локдаун на Новий рік та Різдво. «Ізолюють» свята від українців чи ні? Здається, в необхідності карантину вже ніхто не сумнівається – до найбільш затятих скептиків. Ціна питання – в обраному часі. Адже, за прогнозами економічних експертів, «новорічний» локдаун передусім покладе на лопатки представників «креативної індустрії» – ресторани, організаторів святкувань, ведучих корпоративів, артистів тощо. Та й всіх нас позбавить святковості в усталеному сенсі слова.
В одному з інтерв’ю Чортків.City завідувач епідеміологічного відділення Чортківського міськміжрайонного відділу ДУ «Тернопільський ОЛЦ МОЗ України» Олег Голінатий, коментуючи необхідність уведення «карантину вихідного дня», мовив надзвичайно просто і влучно: «Нам самим належить обирати між задоволенням та безпекою – що цінніше в даний час, що важливіше». Здається, влучніше й не скажеш.
