Учора спочатку Чортків, а потім і приміська Біла, яка уже стала рідною для 35-річного уродженця Новомиргорода, що на Кропивниччині, зустрічали на колінах загиблого 4 грудня біля села Червонопопівка Луганської області розвідника розвідувального взводу механізованого батальйону військової частини А7014 Дмитра Філіповича, про що досі нагадують вистелені через усе село аж до його домівки обабіч гостинця зелені гілля туй і рожевих хризантем та догорілі лампадки. А сьогоднішньої недільної прохолодної грудневої днини велелюдною громадою провели Героя в останню дорогу до місця вічного спочинку на місцеве кладовище, де уже покоїться троє його загиблих побратимів (а ще, будемо сподіватися, невдовзі привезуть іще одного полеглого білівчанина, тіло котрого досі не можуть забрати з поля бою).
Загинув Дмитро внаслідок мінометного обстрілу рівно через чотири місяці, коли добровольцем відбув на війну (4 серпня). Перед тим зовсім недавно був у короткочасній відпустці вдома. Тепло прощався з рідними, сусідами, мов відчував, що бачив їх востаннє… На військовій службі він – з перших днів повномасштабного російського вторгнення (28 лютого), служив у місцевій військовій частині. До того працював на заводі «Борднетце-Україна». Але, як істинний патріот, за прикладом одного з двох своїх рідних братів, відбув на фронт – боронити від рашистського окупанта Україну.
Фото: Чортківська міська рада
Вдовою зосталась молода дружина Марія, з якою прожили п’ятнадцять літ щасливого подружнього життя, сиротами – двоє діточок: чотирнадцятирічна Євочка і 11-річний Назарчик, котрі востаннє вклонилися батькові за дар життя і виховання… Назавжди втратили сина батько і мати воїна, щодня зноситимуть молитви за упокій онукової душі обидві бабусі…
«Ми маємо бути гідними наших Героїв, котрі віддають свої молоді життя за нашу свободу. І не тільки сьогодні, а й щодня пам’ятати, якою дорогою ціною вона нам дається», – наголошували священнослужителі, отці Володимир Заболотний і Богдан Верхомій в часі прощання з воїном на подвір’ї його обійстя.
Звідси нескінченна похоронна процесія вирушила до столітнього храму Різдва Пресвятої Богородиці, в якому була відслужена заупокійна Служба Божа. Опісля – на місцеве кладовище, де під звуки Державного Гімну України й військовий салют тіло полеглого воїна опустили в яму. І під тужливу мелодію «Пливе кача» та сльози багатьох присутніх на похороні стала поступово виростати ще одна могила на Алеї Героїв...
Вічна пам’ять і дяка тобі, воїне Дмитре, і вам – мужні українські військовослужбовці, що бороните рідний край від російського загарбника та щодень наближаєте нашу Перемогу! Слава про вас житиме вічно!
