Сьогодні, 17 березня, уперше з часу новітньої російсько-української війни похорон загиблого воїна-чортків’янина відбувався у домініканському костелі Матері Божої Святого Розарія та Святого Станіслава – архітектурної перлини України. Напевне, уперше реквієм у нашому місті служив Глава Римсько-Католицької Церкви в Україні, митрополит Львівський Мечислав Мокшицький. І у 121-й раз цього сонячного березневого дня Чортківщина проводжала в дорогу вічності полеглих новомучеників за волю України…
Заупокійна меса у латинському обряді. Звуки органу і бездоганний хоровий спів, які торкалися самого серця. Труна перед вівтарем, що буквально тонула в живих квітах, на якій портрет усміхненого молодого чоловіка з напрочуд добрими розумними очима.
Трьохсотлітній храм, який бачив на своєму віку не одних польський королів і ясновельмож, сьогодні заледве вмістив чортків’ян і приїжджих з багатьох міст України і навіть з-за кордону проститися із загиблим Героєм.
Подячне слово батька – знаного в краї лікаря і громадсько-політичного діяча Олександра Степаненка, що мужньо тримав біль утрати, усім чисельним присутнім, котрі прийшли розділити біль з родиною з приводу втрати рідної людини.
Остання мить прощання. Грамота подяки і скорботи батькам від Головнокомандувача ЗСУ за належне виховання сина-патріота від представника РТЦК та СП. Накриття домовини з тілом воїна синьо-жовтим стягом військовими під мідні звуки Державного Гімну України перед храмом...
Звідси багатолюдна траурна процесія, яку очолили митрополит Мечислав Мокшицький і єпископ УГКЦ Димитрій Григорак, рушила центральною вулицею Степана Бандери до місця вічного спочинку – міського кладовища, де дорогою тіло загиблого захисника навколішки стрічали працівники міських установ, закладів і звичайні пересічні містяни.
З усіма належним військовими почестями – під Славень України і почесний салют схоронили молодого захисника поруч з його дідусем і бабусею – знаними свого часу у місті лікарями…
